Яка потреба в тім, щоб геть літа минали?
Від нинішніх вітрів вчорашній гине цвіт. — «Марення»[1]
Цінніша від століть одна ясна година. — «Марення»[1]
Зимова зла пора листок останній крає, —
Притулок він давав пташатам навесні!
Уже вмираєш ти… Ще вітер обіймає,
Але прощальні це обійми крижані. — «Зів'яле листя»[1]
Спустошений в душі і часом геть забутий,
У пошуках сердець, що можуть біль збагнути. — «Столітній мандрівник»[2]
Спізнав і злу любов, й неславу в самотині,
І втратив смак життя… У нього в серці нині
Немає більш надій. — «Столітній мандрівник»[2]
Терзають ум думки, немов у божевіллі,—
Чи в моці чоловік, чи кволий у безсиллі,
Він дурить все життя, поки не прийде скін.
Під маскою весь час, живе він лиш брехнею.
І тільки у труні, як ляже під землею,
Скидає маску він. — «Столітній мандрівник»[2]
І лиш подоланий своє життя цінує,—
Як стомишся за день, вечірня вабить мить! — «Столітній мандрівник»[2]
Медіафайли у Вікісховищі
