Діброва Ольга Олександрівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діброва Ольга Олександрівна
Olga Dibrovan 16.3.2022 (sq cropped).jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Діброва Ольга Олександрівна (Чубрикова) (народилась 10 березня 1977 року, Кривий Ріг) — українська дипломатка. Посолка України в Фінляндії (з 19 жовтня 2020).

Цитати про себе та про сім'ю[ред.]

  •  

У дитинстві мама прочитала мені, п’ятирічній, статтю з історіями про жінок-дипломаток, і я була вражена. Звісно, не дуже розумілася тоді, що то за робота, але вже мріяла йти цим шляхом. У випускному класі виграла конкурс на навчання за кордоном — за програмою, яку спонсорував Конгрес США. До речі, у Сполучених Штатах я стала єдиною представницею України, яка була присутньою на зустрічі з тодішнім президентом Клінтоном. Тож з дитинства мені вдавалися міжнародні справи, як бачите.[1]

  •  

Мій чоловік теж дипломат, зараз працює за кордоном. Він консул з економічніх питань у Генеральному консульстві України в Стамбулі. Познайомилися ми якраз під час мого відрядження до Туреччини. Досвід сімейного життя в нас поки невеликий — тільки один рік, але чесно зізнаюся, що жити й працювати в різних країнах — дуже важко. У наших подальших кар'єрних планах ми вирішили бути разом. Які це плани, ми поки не розголошуємо, але скоро ви дізнаєтеся. Гадаю, як пара на дипломатичній службі ми зробимо для України більше, ніж зробила б я одна.[1]

Цитати про роботу[ред.]

  •  

Я мала дві ротації — спершу працювала в Посольстві України в Туреччині як аташе, а потім як керівниця політичної секції і прессекретарка. Дипломатичне життя надзвичайно захопливе. Як вчать патріархи української дипломатії, "дипломати — це контакти, контакти, контакти". Не може дипломат просто читати пресу й з неї складати враження про країну. Його життя — постійне спілкування, відкритість до людей і величезна зацікавленість у всьому на світі.[1]

  •  

Я майже п’ять років керую службою державного протоколу в МЗС. Пересічний читач подумає, що служба держпротоколу — це люди, які радять президентові чи прем’єр-міністру, як себе поводити на офіційних зустрічах, як одягатися, як краватку зав’язати. Насправді це не так. Основна наша задача — підготовка візитів керівництва іноземних держав до України. А друга — забезпечення перебування іноземного дипломатичного корпусу (тобто послів, співробітників посольств і представників міжнародних організацій) у Києві. [1]

  •  

Перші 10 років я не виходила з МЗС — так багато роботи було. У Міністерство мене запросили завдяки моїм знанням турецької й англійської мов, я починала з департаменту двостороннього співробітництва й опікувалася відносинами між Україною й Туреччиною. Навантаження було велике, але й робота дуже цікава. Плюс відчуття місії: ти робиш корисну річ для країни. Думаю, щоб працювати дипломаткою, треба певною мірою бути альтруїсткою — віддаватися справі, яку ти вважаєш високою.[2]

  •  

Як вчать патріархи української дипломатії, "дипломати — це контакти, контакти, контакти".[3]

Цитати про дрес-код[ред.]

  •  

Я бачила багато міжнародних делегацій, і мене завжди цікавила сутність дипломатичного дрес-коду. Колись я думала, що він суворо кодифікований і намагалася дізнатися в іноземних колег, чи є в їхніх країнах тренінги щодо зовнішнього вигляду й правил поведінки дипломатів. Вони мені відповіли: "Ні, цьому мають у родині навчити".[1]

  •  

Сьогодні є тренд на спрощення дрес-коду — я бачила міністрів і в джинсах. Щодо мене особисто, то на офіційні зустрічі я не можу, наприклад, взути туфлі з відкритим носком. Це не заборонено, але не можу. Я тривалий час працювала офіційним перекладачем на зустрічах українських президентів з главами інших держав, тож звикла як до суворого дрес-коду, так і до того, що постійно потрапляєш у кадр. Я віддаю перевагу класичному чорному. Але разом з тим мені до душі жіночність, тому вибираю сукні та спідниці. Якщо ж це костюм із V-подібним викотом, завжди вдягаю топ, щоб прикрити декольте.[1]

Цитати про агресію рф[ред.]

  •  

Громадяни росії, які підтримують жорстоку та звірячу війну проти України, не мають бути допущені у вільний світ.[4]

  •  

Зараз ситуація така, начебто ми впустили до свого дому спільного ворога.(про росіян, що приїжджають до Європи за покупками)[4]

Цитати про міграцію українців під час війни[ред.]

  •  

Якщо до російського вторгнення у Фінляндії перебувало до 15 тисяч українців, з яких 10 тисяч були сезонними працівниками, тобто не жили в країні постійно, то зараз кількість українців у Фінляндії збільшилась майже вчетверо.[5]

  •  

За підрахунками посольства, зараз у країні знаходиться майже 50 тисяч українців, з них понад 36 тисяч вже отримали тимчасовий захист у Фінляндії. Як правило, ці люди їхали з України майже без речей та мають ті чи інші проблеми з документами або потребують виготовлення закордонного паспорта.[5]

  •  

Минулого року у нас на серпнень була приблизно півтори тисячі звернень до консульського відділу, на серпень 2022 року вже більше ніж 3,5 тисячі. [5]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg