Дубравка Угрешич

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дубравка Уґрешич
DubravkaUgresic.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Дубравка Уґрешич (Dubravka Ugrešić; 27 березня 1949, Кутина, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, тепер Хорватія) — хорватська письменниця, есеїстка й публіцистка, літературознавиця.

Цитати[ред.]

  •  

Боснійські біженці знайшли притулок і втіху в кафе Музею безумовної капітуляції, навіть не здогадуючись, що в моїй авторській уяві вони закам’яніли в абсолютно досконалій метафорі, просто, як мухи в бурштині[1].

  •  

Вигнання й еміґрація – це культурні тексти, до того ж найстаріші культурні тексти, які написало людство, почавши від Адама і Єви, що їх вигнали з раю[1].

  •  

В цю хвилину 80 мільйонів людей на світі перебувають у дорозі, on the road. 80 мільйонів людей. Для мене еміґрація є реалізацією, втіленням другого життя. Чи це життя гірше, а чи краще, таке ж, як попереднє, чи відмінне від нього, тут не так важливо. Еміґрація й вигнання – це просто унікальний досвід ще одного життя[1].

  •  

Головним мотивом нашого часу міг би бути досвід тривожної незахищеності, нестабільності. Все, що ми будували і все, в що вірили, зблякло, розтануло, наче Берлінська стіна, зникло, розчинилося, зруйнувалося[1].

  •  

Здається, що досвід «землі, що втікає з-під ніг» є ключовим мотивом цього періоду. А саме це відчуття «землі, що втікає з-під ніг» руйнує людську самовпевненість, яку фальшиво підносила колись комуністична пропаганда, але яку – на ідентичних засадах – продовжила підносити і посткомуністична демократія[1].

  •  

Людина є протилежним тому, що комуністичному пролетаріату заявляв Максім Ґорькій і що продовжили заявляти демократично вибрані популістичні вожді. Людина не звучить гордо. Людина є передусім експонатом у «музеї дрібниць». Якщо це досягнення є її особистою «гордістю», то мені належить не по-священничому повчати, а поважати такий її вибір[1].

  •  

Югославія після розпаду стала не тільки зненавидженим, а й забороненим словом у всіх постюгославських державах. Навіть сьогодні, через тридцять років, Югославія не має кращого статусу і надалі є «забороненою територією»[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg