Перейти до вмісту

Джон Кітс

Матеріал з Вікіцитат
Джон Кітс
Портрет роботи Вільяма Гілтона
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Джон Кітс (англ. John Keats, *31 жовтня 1795 — †23 лютого 1821) — англійський поет, представник другого покоління англійського романтичного руху.

Цитати

[ред.]
  •  

Я стрімголов пірнув у море, що допомогло пізнати течію з її сипучими пісками та гострими рифами значно краще, ніж якби я сидів на зеленому моріжку, грав на дурнуватій сопілочці і вдовольнявся чаєм та рятівними порадами.

  •  

Невже я народився на світ для того, щоб так умерти? О боже, якби в мене був хоч проблиск надії! — з листування. [1]

  •  

О боже! Людині треба позбутися всієї тонкості своєї душі, щоб стати придатним для цього світу! — з листування. [2]

  •  

Я бачу, що не можу існувати без поезії — без вічної поезії.  — з листування. [3]

  •  

Я відчуваю, що в житті можлива тільки одна гідна мета: прагнення принести користь людству. Люди роблять це по-різному… Для мене існує тільки один шлях — поезія.  — з листування. [3]

  •  

Ви говорите про лорда Байрона та про мене. Між нами велика різниця. Він пише про те, що бачить, я ж описую те, що уявляю.  — з листування. [4]

Цитати з творів

[ред.]
  •  

Хай серця не страшить будучина,
Хай честь Вітчизни не темнять незгоди
І хай, незламна в замірах, вона
Хранить Свободу, а не тінь Свободи! — «До надії»[5]

  •  

Тому, хто в місті жив, як у неволі,
Так любо вийти в тишу польову
І в височінь усміхнено-живу
Послать молитву небесам і долі. — «Сонет»[6]

  •  

Дай Уяві вільний лет,
Думку виславши вперед;
Відчини у серці грати
І пусти до хмар шугати! — «Уява»[7]

  •  

Щоб розпуститися, повинен цвіт
Напитися землі своєї соку. — «До Спенсера»[8]

  •  

Не може
Лінивим буть, для кого лінь — досада,
Як той не спить, хто думає, що спить. — «Про що говорив дрізд»[9]

  •  

Красу, Поезію і жар сердець —
Все топче Смерть. Смерть — усьому вінець. — «Чому вночі сміявся я?»[10]

  •  

На верховину цю, — сказала тінь, —
Піднятись може тільки той, хто близько
Бере до серця всі нещастя світу.
А ті, що гавані собі шукають,
Щоб безтурботно дні свої проспати,
Коли в цей храм і зайдуть випадково,
Згниють на сходах цих, де й ти вже був
Наполовину стлів. — «Падіння Гіперіона»[11]

Цитати про автора

[ред.]
  •  

Життя відштовхувало від себе Кітса своєю потворністю — відштовхувало у світ поезії.

  — Василь Мисик[2]
  •  

Серед усіх поетів Англії Кітс виявив найбільше художності. Він творив … серед тяжких страждать. Ні турботи про шматок хліба, ні хвороба, ні палке кохання до «ост-індської дівчини» не поклали свого відбитку на працю Кітса: навпаки, з усієї отрути, яку вони вливали в нього, він добував поживу для своїх творів»

  — Г. Брандес[12]
  •  

Якби уявити, що Карл Маркс писав поему, а не трактат про капітал, то він написав би «Ізабеллу». Грандіозний обвинувальний акт проти користолюбців та експлуататорів, яким Маркс потряс капіталістичну цивілізацію до самих основ, аж до її загибелі в Росії, коротко вже міститься тут» — про твір Кітса «Ізабелла»

  Б. Шоу[13]

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Джон Кітс. Поезії; Пер. з англійської: В. Мисик. — Київ: Дніпро, 1968. — 151 с.
  • Мудрість віків: вибр. афоризми / упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 39.