Джованні Піко делла Мірандола

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джова́нні Пі́ко де́лла Міра́ндолла
Pico1 2.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Джова́нні Пі́ко де́лла Міра́ндолла (італ. Giovanni Pico dei conti della Mirandola e della Concordia; 1463—1494) — італійський мислитель та філософ епохи Відродження, представник раннього гуманізму.

«Промова про гідність людини» (1486)[ред.]

Opera omnia, 1601
  • У людину Отець вклав при народженні розмаїте сім'я і зародки для різних життів. Хто які випестить, ті й розростуться і заплодоносять у ньому. Якщо рослинні, то стане рослиною, якщо чуттєві, — то звіром. Якщо мислиннєві, но небесною істотою; якщо умоглядні, то ангелом і сином божим.
(§ 6, с. 46)
  • Якщо побачиш людину, яка, слугуючи шлункові, плазує по землі, — то це не людина, а кущ.
(§ 8, с. 46)
  • Нехай наповнить душу святе прагнення не задовольнятися посереднім, а стреміти до найвищого і з усіх сил намагатися його досягнути — адже можемо, коли захочемо!
(§ 10, с. 47)
  • Якщо, звільнившися від діл, у творінні творця, а у творці творіння пізнаватимемо, якщо споглядальним дозвіллям будемо зайняті, то навсібіч замерехтимо херувимським світлом. Якщо ж запалаємо любов'ю до самого творця, то негайно спалахнемо Його всепоглинаючим вогнем в образі серафима.
(§ 11, с. 47)
  • Тож і ми, наслідуючи на землі життя херувимів, наукою моралі пориви пристрастей стримуючи, дискусіями імлу розуму розганяючи, ніби змиваючи бруд незнання й перекручень, очистимо душу, щоб почуття безладно не навісніли і щоб розум нетямучий іноді не збочував. Тоді доладну й очищену душу світлом натуральної філософії виповнимо, щоб наостанку вдосконалити її пізнанням божественних речей.
(§ 13, с. 48)
  • Численні розмири, отці, є поміж нами; тяжкі міжусобні війни, гірші, ніж громадянські, тривають у нас удома. Якби ми їм супротивилиця, якби пристрасно зажадали миру, який нас вознесе так високо, що опинимося серед найвищих у Господа, нас повністю втихомирила б і заспокоїла філософія моралі. Якби людина вимагала у ворогів лише перемир'я, то розбила б невгамовні випади багатоликої худобини і ворожість лева — гнів і пересердя. Тоді, якщо, правильно розваживши, зажадаємо собі супокою вічного миру, то він настане і наші пожадання щедро наситить: забивши обох звірів, ніби жертовних поросят, освятить непорушний союз священного миру між плоттю й духом. Діалектика утихомирить сум'яття розуму серед словесних суперечностей, його гарячкову метушню серед хитрощів силогізму. Натуральна філософія заспокоїть спірки й розбрат між уявленнями, які бунтівливу душу тривожать, розривають і шарпають урізнобіч. Але заспокоюючи, всеж змусить нас пам'ятати, що природу за Гераклітом, народила війна, через що й Гомер називав її боротьбою.
(§ 17, с. 49)
  • Учена битва особлива тим, що й переможений із неї користає. Тому навіть найслабшому не варто уникати її, а навпаки, він по праву мусить і може її прагнути. Той, хто програє у ній, зазнає не кривди, а благодіяння від переможця, бо повертається додому багатшим, ученішим і краще підготовленим до майбутніх битв.
(§ 28, с. 55)
  • Кожна новоявлена школа, яка нападає на істинні вчення і, зводячи наклепи, висміює доброчинність генія, все ж утверджує істині, а не розхитує її: адже й багаття, коли його розворушити, розгоряється дужче, але не гасне.
(§ 32, с. 57)

Джерела[ред.]

  • Джованні Піко делла Мірандола. Промова про гідність людини / З латини переклав Назарій Назаров, редакція Ростислава Паранька // Всесвіт. — 2013. — № 11/12. — С. 44-63.