Дені Вільнев
| Дені Вільнев | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Дені́ Вільне́в (фр. Denis Villeneuve; нар. 3 жовтня 1967) — франко-канадський кінорежисер, продюсер і сценарист. Його фільми зібрали у світовому прокаті понад 1 млрд $ і отримали три премії «Оскар» за 28 номінацій.
Цитати[ред.]
Епічні зйомки, екшен-сцени зробити доволі просто. Складніше не втратити фокус на інтимних стосунках, зокрема на історії між Полом і Чані. Адже саме їхній зв’язок розгортає драматургію фільму. Через них ми відчуваємо політичний і культурний тиск, пригнічення. Я будував фільм, зосередившись на напрузі між ними, постійно повторював команді: «Якщо ми не віримо в їхні стосунки, у нас нічого не вийде»[1]. — Про знімання стрічки «Дюна: Частина друга» |
Коли Френк Герберт писав першу книжку, то мав дуже чіткі наміри. Він хотів, щоби книжка звучала як застереження щодо месіанських постатей. І він був розчарований тим, як зрештою сприйняли книжку. Герберт хотів, щоби Пол був антигероєм. Тож аби виправити хибне сприйняття, він написав «Месію Дюни», крихітну книжечку, яка є своєрідним епілогом, що виправляє сприйняття першої книжки. І я намагаюся зробити свою адаптацію ближчою до початкових намірів автора. Мій фільм є попередженням. Пол стає чимось, що Герберт засудив. Він зрадив народ[1]. |
Ми найняли фахівця з мови, лінгвіста. Його звуть Девід Петерсон. Він раніше працював над «Грою престолів». Девід розробив мову, надихнувшись тими фразами, що Френк Герберт використав у книжці. Мене вразило, що він справді створив повноцінну мову з повним словниковим запасом, із синтаксисом, граматичними структурами. І він навчав акторів за допомогою відео, як вимовляти кожне слово, пояснював логіку й значення, щоб актори справді розуміли, що вони говорять. А на майданчику був тренер із діалекту, щоб переконатися, що всі говоритимуть з однаковим акцентом, з однаковою музикою. Було дуже зворушливо бачити, наскільки серйозно люди сприймають це. Коли я слухаю їх, то відчуваю, що це звучить як справжня мова[1]. — Про знімання стрічки «Дюна: Частина друга» |
Ніщо не є чорно-білим. Чисте зло існує, але воно рідкісне. Маю на увазі, що здебільшого це питання перспективи. Звісно, ніхто не ставитиме під сумнів, що барон Харконнен — зло. Але якщо взяти такого персонажа як імператор? Це людина, яка веде політичну гру і приймає дуже погані рішення. Але чи є він чистим злом? У ньому є щось від технократа, боягуза, але все ж таки... Я люблю вносити трохи нюансів[1]. — Про знімання стрічки «Дюна: Частина друга» |
Перша частина була більш споглядальною. Цього разу маємо фільм про війну, там більше енергії та сильніший темп. Я обожнюю Грега за те, що він, як і я, не хотів іти на компроміс. Зокрема, ми використовували винятково природне світло. А це створило справжню головоломку в розкладі. Більшість сцен у пустелі знімали в різних місцях, залежно від сонця й конкретної драматичної якості ландшафту. Одну й ту саму сцену могли робити в 12 або 14 різних локаціях. Але я люблю так шахраювати з реальністю. Грег навіть використовував програмне забезпечення, щоб передбачити напрямок руху сонця[1]. — Про знімання стрічки «Дюна: Частина друга» та співпрацю з оператором Грегом Фрейзером |
Печера птахів. Вона схожа на природну структуру, яку художник фільму Патріс Верметт відтворив на вулиці в Будапешті, і це дуже поетично. Ви наче перебуваєте всередині скелета якоїсь величезної тварини. Безумовно, це найпоетичніше місце, в якому я побував як режисер[1]. — Про улюблену локацію стрічки «Дюна: Частина друга» |
Хлопчик нарешті знаходить дім і зміцнює свою ідентичність в іншій культурі. Це дуже красиво і зворушливо. Це також книжка, що приносить багато надії через ідею людського духу. Там штучний інтелект заборонений, а людський дух перемагає. Ідея полягає в тому, щоби покращити людство, а не вдосконалювати машини, — це є посланням надії. А також дослідження впливу екосистеми на людину й того, як ми повинні відновити священну якість наших стосунків із природою. Замість намагатися домінувати над природою, маємо бути в гармонії з нею, як фремени. Я думаю, що це багато про що говорить сьогоднішній молоді[1]. — Про популярність «Дюни» |
Я закоханий у кінотеатральний досвід і намагаюся робити все можливе, щоби знімати фільми, які набувають повну силу саме в театрі. Можливо, в майбутньому телебачення стане кращим завдяки VR-технологіям, можливо, буде екран, який заповнить ваше поле зору. Але звук ніколи не буде таким, як у театрі, де потрібен простір, кисень навколо вас, щоби створити такий вплив[1]. |
Я створюю навколо камери середовище, яке найкращим чином сприятиме концентрації та зосередженості, щоб актор почувався захищеним, убезпеченим. І актори говорили мені багато разів, що вони почуваються так, ніби ми знімаємо інді-фільм, тобто навколо камери панує атмосфера сімейності, інтимності, зосередженості. Жодного тиску великої машини. Треба забезпечити необхідний простір, щоб вони могли проявити емоції, які потрібно зафіксувати на камеру. Це одна з причин, чому ми будували детальні декорації та проводили в них певний час. Актори сприймають усе, що їх оточує, як належне, й можуть зосередитися на внутрішньому русі характерів[1]. — Про знімання стрічки «Дюна: Частина друга» |
Примітки[ред.]
