Вірляна Ткач

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вірляна Ткач
Virlana Tkacz.jpg
Вірляна Ткач
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Вірляна Ткач (англ. Virlana Tkacz; нар. 23 червня 1952, м. Ньюарк, Нью-Джерсі) — американська театральна режисерка з українським корінням, письменниця, культурний діяч, поетка, перекладачка, керівниця Яра мистецької групи (Yara Arts Group) при театрі Ля-Ма Ма в Нью-Йорку.

Цитати[ред.]

  •  

Вистава мусить мені подобатися, бо я найбільше її бачу – у постійних репетиціях, на сцені. А про глядачів загально тяжко думати, хіба про тих моїх знайомих, до кого маю велику повагу[1].

  •  

Вперше, коли ми ставили «Лісову пісню», актори Львівського театру імені Леся Курбаса говорили українською, а мої – англійською. Одна із провідних нью-йоркських критиків після вистави сказала: «А як то було, що я все розуміла, а половина з них на іншій мові говорили?» Вона підійшла до Олега Драча зробити інтерв’ю і лише тоді зрозуміла, що він не говорить англійською. Після вистави написала дуже гарну рецензію[1].

  •  

Для вистави «1917-2017: Тичина, Жадан і Собаки» взяли за основу вірші зі збірки «Замість сонетів і октав». Вона дуже співзвучна з тим, що я чую від молодих донеччан про війну зараз. Мені тоді важило передати ці паралелі між 1917 і 2017 роками[1].

  •  

Мої актори є співтворцями наших проектів. Хто тільки говорить чужі слова, мене не цікавить. Хто любить творити – той для мене актор[1].

  •  

Традиціями мене вперше зацікавила Ніна Матвієнко, коли я почула від неї старовинні пісні. З нею ми зробили виставу про воду «Водоспад/Відблиски». То була дуже цікава річ. Далі я поїхала в Бурятію і зацікавилася їхніми звичаями, зробила шість чи сім вистав. Так часом через чужі культури приходиш до своєї[1].

  •  

У 1990 році, коли вперше приїхала до України, хотіла того ж дня їхати назад. Тут все було таке дивне, сіре. Думала: «Я що здуріла, що сюди приїхала?» Залишилася тільки через харківський будинок «Слово»[1].

  •  

У 90-х найстрашніше було побачити в Україні меншовартісність перед усім російським[1].

Про Вірляну Ткач[ред.]

  •  

Вірляна – це людина, чия молодість і становлення творчого шляху припали на 70-80-ті роки у Нью-Йорку, а точніше – в Нижньому Іст Сайді. Це часи Фабрики, Патті Сміт, CBGB, мистецьких, театральних, перформативних, літературних експериментів. Ми знаємо фільми, книги, серіали, біографічні та художній, про ТОЙ час, ТОЙ Нью-Йорк і ТОЙ Манхеттен, але сприймаємо це як щось далеке, не своє. І от дивовижним і принадним є той факт, що активною учасницею всього того свята життя та мистецтва в столиці світу була Вірляна Ткач, яка побудувала свою мистецьку кар’єру і багато в чому ідентичність саме на своєму українстві, і через це є значно ближча нам (навіть як персонажка читачам), ніж умовні Моррісон, Воргол чи та ж Патті Сміт[2].

  Катерина Бабкіна
  •  

Вірляна – прекрасна оповідачка. В перший день нашого особистого знайомства вона розповіла мені неймовірну історію, коли в 6 років пішла до школи й з’ясувала, що виявляється існують люди, які розмовляють вдома… англійською! І при цьому вона була народженою у США. Нью-Джерсі, Нью-Йорк і Манхеттен тих часів радше виглядали їй на те, що англійська – це така собі мова для міжнародного порозуміння на вулиці, тоді як вдома всі, кого вона знала, мали мову СВОЮ – японську, українську, італійську, їдиш... Отакі деталі, отакі історії – як американська дівчинка, що не підозрює, що існують люди, котрі вдома говорять англійською, – це те, на чому будуються багато в чому класні книжки. У Вірляни є безліч таких історій, непересічний життєвий шлях і вміння зберігати, запам’ятовувати й передавати, переповідати ці деталі[2].

  — Катерина Бабкіна

Примітки[ред.]