Вечори на хуторі біля Диканьки
«Вечори на хуторі біля Диканьки» (рос. Вечера на хуторе близ Диканьки) — перша книга Миколи Гоголя (окрім поеми «Ганц Кюхельгартен», надрукованої під псевдонімом). Складається з двох томів.
Перший вийшов 1831 року, другий — 1832. Розповіді «Вечорів» Гоголь писав у 1829—1832 роках. За сюжетом, — розповіді книги нібито зібрав і видав «пасічник Рудий Панько».
Цитати про твір
[ред.]Цілою половиною свого вмісту «Вечори на хуторі» належать до старої романтичної школи: в їх є й відьми й упирі, є кладовища з мерцями, що встають з домовин серед ночі («Страшная месть»); є замість середньовікових лицарів – фантастичні козаки-лицарі, є замки з духами й знахарями; є чорти і всяка романтична нечисть. Але між тими романтичними дивами вставлені цілі сцени, взяті з народного українського і давнього народно-козацького життя, сцени зовсім реальні, хоч і з деякими помилками проти правдивого реалізму[1]. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)». |
|||||
| — Іван Нечуй-Левицький |
Цими сценками Гоголь натякнув на народність в літературі, натякнув мало, але ясно й виразно, як може натякнути геній. Окрім того, він подекуди невзначай сипнув епічними формами української народної поезії, переложеними на великоруський язик і трохи чудними по тій самій причині. Поетичні, напівфантастичні оповідання пішли в громадянство, заінтересували його і – вслід за ними, як їх дитина, з'явились «Записки охотника» Тургенєва, вже більше реальні, хоч мало народні, писані, як каже «Вестник Европы», не для народа, а ради народа[1]. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)». |
|||||
| — Іван Нечуй-Левицький |
Справді, всього натуральніше було Гоголеві писати свої «Вечори» по-українській; його українські мужики мішають московський язик з українським, як горох з капустою, неначе аж просяться говорити по-українській, та ... така була воля автора. Поперед його, його ж таки батько писав по-українській; разом з ним співав свої національно-народні українські пісні-поеми Шевченко ... а Гоголь поніс свою працю на користь іншому народові, заліз на північ, в Петербурґ, в Москву, знайшов там собі великоруський кружок і захотів стати доконечне всеросійським письменником та й зрадив своєму народові, своїй Україні[1]... — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)». |
|||||
| — Іван Нечуй-Левицький |
Примітки
[ред.]
