Білокур Катерина Василівна
| Білокур Катерина Василівна | |
_0084.JPG)
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Катери́на Васи́лівна Білоку́р (1900–1961) — українська художниця, майстер народного декоративного живопису.
Цитати
[ред.]Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..[1] |
- Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети. І тоді доля винагороджує їх сторицеєю і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і незрівнянного мистецтва.[2]
- А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любові — моєї великої любові.[2]
- Ніщо на мене не вдіяло такого враження, як «Кобзар».[2]
- І що б я не робила, куди б не йшла, а думи про малювання завжди, як вірний друг, зі мною.[2]
- Я уже переплакала, перехворіла і прийшла до такого висновку, що залізо яке міцне, а як іржа нападе, то і переїсть.[2]
Квіти, як і люди, – живі, мають душу! А зірвана квітка – вже не квітка.[1] |
Про неї
[ред.]Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично «прикріплена» до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою.[1] |
|||||
| — Оксана Забужко |
Художників-самоучок часто хвалять, зокрема, за те, що вони не прагнуть продажу своїх робіт і їхнього визнання нащадками. Але з листів Катерини Білокур ми бачимо, що їй не подобалось, що її називали народною художницею або примітивістом. Вона хотіла бути художником з великої літери.[1] |
|||||
| — Дженіфер Кан, мистецтвознавець і співавторка книги про Катерину Білокур. |
Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ.[1] |
|||||
| — Пабло Пікассо |
Примітки
[ред.]- ↑ а б в г д 10 фактів про Катерину Білокур: сама навчилася малювати і стала відомою на весь світ. Радіо Свобода. Процитовано 23 грудня 2020.
- ↑ а б в г д Катерина Білокур: «В будні мені малювати заборонялось, а лише в неділю, після обіду, як уже все впорано», Interviewer.
Джерела
[ред.]- Білокур Катерина Василівна. Енциклопедія сучасної України. Процитовано 23 грудня 2020.
- 10 фактів про Катерину Білокур: сама навчилася малювати і стала відомою на весь світ. Радіо Свобода. Процитовано 23 грудня 2020.
