Білозерська Олена Леонідівна

Матеріал з Вікіцитат
Білозерська Олена Леонідівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Білозерська Олена Леонідівна (Білозерська-Воронова) (народилась 5 серпня 1979 року, Київ, УРСР) — українська журналістка, блогерка та громадський діяч, старший лейтенант Збройних сил України, поетеса. З 2014 року — учасниця російсько-української війни (снайпер) у складі ДУК «Правий сектор» та Української добровольчої армії. З жовтня 2018 — офіцерка Збройних Сил України.

Цитати про сім'ю[ред.]

  •  

Мої батьки – звичайні інженери, патріотично налаштовані, вони дуже вітали розпад Союзу. Зараз їм вже за шістдесят, але я ніколи від них не чула, як від інших літніх людей, як класно колись було при радянській владі. Вони навпаки кажуть, що тоді була сама лише напасть, брехня та демагогія.[1]

Цитати про себе[ред.]

  •  

Я зараз стихійна правозахисниця без юридичної освіти. Життя запхало в журналістику, не питаючи моєї думки, тепер ось влада запхала в правозахисники. Маю намір потихеньку розвиватися, можливо, потім піду в політику.[2]

  •  

Можливо, я ще й піду в політику, але не скоро, бо треба набуватись знань, досвіду, бо коли є одні лише голі амбіції, це ні до чого не призведе. Зараз я чітко позиціоную себе лише як журналіст, бо це все-таки – який-не-який захист…[1]

Цитати про роботу[ред.]

  •  

Я задумувала свій блог як незалежне ЗМІ без редакторів, які мене дуже дістали. Перший репортаж був із Покрови у 2007 році. Поставила, подивилася, яка відвідуваність та побачила, що людям подобається. Тепер читачі заходять і чекають на репортажі, які з'їдають весь мій час і сили. Можливо, я частіше писала б політичну аналітику, але немає часу.[2]

  •  

Кожен має писати про те, що йому цікаво і на чому він розуміється. За економіку я б ніколи не взялася – вийшло б дилетанство, з якого б люди сміялися. Сталося так, що я долучилась до, так би мовити, протестних акцій ще у 2004 році. Я ходила з фотоапаратом і знімала мітинги, коли в мене ще й блогу мого не було. Знімала просто для себе, для друзів, бо мені це було цікаво. А в журналістиці я опинилась випадково…[1]

  •  

Але я ненавиджу працювати на редакторів. Можливо, це мій власний негативний досвід. Я б ще зрозуміла, якби правки відбувались з політичних міркувань – щоб тиску уникнути або по гроші до кого підкотитись. Але коли редагують тільки для того, щоб показати, хто тут над тобою головний… Переставляють два речення місцями, від чого повністю змінюється зміст. Останньою краплею був для мене такий випадок на одній з моїх офіційних робіт.[1]

Цитати про життєві принципи[ред.]

  •  

Боятися не можна. Той, хто боїться – програє та втратить більше.[2]

  •  

Публічність – це захист. Вона рятує. Якби я зараз просто втекла і зачинилась у свою мушлю, вони б мене все одно дістали за те, що я робила в минулому. Але тоді мене вже ніхто б не знав і ніхто не захищав: ні нардепи, ні «Репортери без кордонів», ні правозахисні організації.[2]

  •  

Я звідси не поїду. Не знаю, що мене могло б примусити. Мабуть, пряма небезпека для життя мого чи моїх близьких. Та й те, я б виїхала на певний час, щоб потім повернутися. На мене, мабуть, багато хто образиться, але я скажу так: ті, хто їде за кордон на постійне проживання, не мають ані гідності, ані самоповаги. Ти ж там завжди будеш розмовляти з акцентом, завжди будеш людиною другого сорту. А якщо в тебе будуть діти, і вони розмовлятимуть вже без акценту, то вони ж тебе перші і будуть соромитися.[1]

Цитати про політику[ред.]

  •  

Рівноправні стосунки з Росією неможливі, бо вона є імперією, а імперії здатні лише поглинати.[1]

  •  

А за що ми маму любимо? А за що ми родичів любимо? Тому що вона своя. Всіх інших ми маємо шанувати, а своїх – любити…[1]

  •  

І Кравчук, і Кучма, і Ющенко – всі вони не святі. Але Кравчук все ж зумів від’єднати Україну від Союзу безкровно, тоді як в інших країнах люди ріки крові проливають за незалежність. Вже за це йому треба подякувати. Кучма був господарником, він так і лишився директором великого заводу. Він десять років крутився як міг, дурив голову і Росії, і Заходу, і все ж дав змогу Україні протриматись і зберегти суверенітет.[1]

  •  

Щодо Ющенка, то мене цілком влаштовували його погляди і той курс, яким він вів державу. Але якби він все-таки посадив кількох олігархів, зараз було б тихо і спокійно, не було б «п’ятої колони», і він лишився би на другий термін. Тобто мені подобалась Україна Ющенка, окрім того бардака, з яким він, мабуть, через хворобу не впорався. [1]

  •  

Наш народ влаштований таким чином, що він масово виходить на площі та майдани, коли влада лізе до їхньої кишені. За мовне питання вийдуть 200-300 осіб, які не зроблять погоди та нічого не змінять. Щоб вийшло 50 тисяч, треба залізти до них у кишеню і вони вийдуть.[2]

Цитати про війну[ред.]

  •  

Два місяці, поки солдати ЗСУ, бійці Нацгвардії і добровольчих батальйонів гинули на фронті, наші люди сиділи на базах, сподіваючись, що їм дадуть зброю і відправлять в бій. Не дочекавшись нічого, поступово озброїлися самі - хто придбав легальну мисливську зброю, хто купив нелегальну, хто робив вилазки і отримав трофейну - самі оформилися в підрозділ і пішли воювати. Як воюємо - можете запитати у бійців і командирів 93-ї і інших бригад ЗСУ, які співпрацюють з нами.[3]

  •  

Згадайте, як після Майдану всі раптом дружно чомусь переконалися, що Правого сектору під час боїв на Майдані або не було, або вони швидко провокували сутички, а самі втікали, підставляючи інших під кийки і кулі. Згадайте, як не тільки нікому не відомі безіменні тролі, а нібито люди з репутацією синхронно почали писати приблизно таку маячню. На цю тему з'являлися навіть серйозні відеосюжети.[3]

  •  

У свідомості довірливого українця "Інтернет-ворог" обов'язково має обливати брудом все пов'язане з Україною, тобто з її існуванням поза російським простором. Якщо ж співрозмовник спілкується українською і виступає з проукраїнських позицій - йому схильні вірити. Ми ще не звикли до того, що наші рідні українські політсили витрачають шалені гроші на "Інтернет-мочилово" один одного.[3]

Про власну загибель[ред.]

  •  

Кажуть, це добра прикмета і я тепер житиму довго. А взагалі-то ситуація сумна, бо вороги зняли на відео тіло якоїсь жінки, вдягненої в цивільне, і заявили, що це відомий снайпер, і скоріше за все, Білозерська. Хто та загибла, невідомо. Схоже, що мирна мешканка.[4]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]