Бігун попереду (роман)

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

«Бігун попереду» (англ. The Front Runner) — роман американської письменниці Патриції Нел Ворен, що вийшов 1974 року.

Цитати про роман[ред.]

  •  

1974 оприлюднили хітовий роман Воррен «Бігун попереду» Це була гей-проза, зроблена за лекалами мелодрами. Роман такого жанру вперше став бестселером у США і увійшов до списків «Нью-Йорк Таймс» (ну дуже престижно!). Згодом авторка написала продовження, її незакінчений останній роман – четверта книжка з тетралогії[1]. — З есею «Патриція Килина»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Вона першою заговорила про дискримінацію за сексуальною орієнтацією в професійному і аматорському спорті. Вона першою в соціально-психологічній прозі написала геїв «простими хлопцями зі складною ідентичністю», а не артистичними богемними експериментаторами. «До того усі геї у нас були як Оскар Вайльд», – згодом кепкувала авторка[1]. — З есею «Патриція Килина»

  — Ганна Улюра
  •  

Вона першою написала художню прозу англійською, де героями є не просто геї, а відкриті геї. Отже, вона за це все отримувала років тридцять-сорок осанни і прочухани, бо відкрила забагато таємниць, бо зрадила своїй статі, бо допомогла спільноті усвідомити себе, бо привчила, що гей-прозу може писати жінка (на її роман була сила-силенна різноманітних реакцій). А головне, в її творі немає сорому – постійного супутника гей-тематики. Змушені ховатися, отже, в чомусь винні. Ні, такий підхід Воррен не влаштовував. У її романі є гнів[1]. — З есею «Патриція Килина»

  — Ганна Улюра
  •  

«Бігун» ґрунтується на власному досвіді. Вона займалася бігом на довгі дистанції, але жінкам тоді в цій дисципліні реалізуватися було зась. І так, вона була лесбійкою, яка знала про свою ідентичність іще змалечку. Але намагалася «все поправити». Героями «Бігуна» мали стати дві жінки, але на той час серед спортсменів-тренерів із бігу жінок не було, а отже, здався би неправдоподібним. Тому героями стали двоє чоловіків – юна спортивна зірка Білл і його тренер Гарлан[2]. — З есею «Патриція Килина

  — Ганна Улюра
  •  

Між коханцями є відчутна різниця у віці, яка, далебі, стає і світоглядною. Гарлан – консервативна людина, колишній вояк, він був у шлюбі й звик приховувати свою ідентичність під «прямою» (даруйте) брутальністю. Дорослішання Білла припало на вільні й бунтівні 1960-ті. Поки він прикрашає дула автоматів квітами, Гарлан міркує, як швидко у нього вийде змінити обойму, - щось таке. І ці двоє закохуються. Легко не буде: при першій зустрічі Гарлан зауважує красиві очі Білла за окулярами в тонкій золотій оправі, але красивими їх робить неприкрита, нахабна навіть (так старшому чоловіку здалося) демонстрація сексуального бажання. Кохання у Воррен починається з чиєїсь непроханої відвертості й людини, нею переляканої[2]. — З есею «Патриція Килина»

  — Про роман «Бігун попереду»
  •  

Але від початку йшлося не про кохання. Від початку був скандал. Гарлана звільнили з престижної посади через звинувачення в домаганнях (…), а Білл утратив місце в команді, коли оголосив про свою гомосексуальність. Вибору немає: аутсайдери працюватимуть разом, щоби стати лідерами перегонів. Як коханці вони обидва здійснюють камінг-аут. Як команда – поступово піднімаються все вище за рейтингами, попереду – Олімпійські ігри. На одному з забігів Білла вбиває екстреміст-гомофоб. Але в романі є гепі-енд: у них народиться дитина (сурогатна мати плюс заморожена напередодні сперма Білла)[2]. — З есею «Патриція Килина»

  — Ганна Улюра
  •  

Сентиментальність цьому сюжету дарували. Він був простим і доступним, він зачіпав за живе багатьох читачів. Воррен просто і прямо сказала те, що хотіла, використавши мову, яку почуло і зрозуміло 10 мільйонів читачів (стільки примірників роману продали)[2]. — З есею «Патриція Килина»

  — Ганна Улюра
  •  

Ворен за жодними мірками не є мейнстримною авторкою ані в українському, ані в американському письменстві (хоча її перший ЛҐБТ-роман «The Front Runner» («Бігун попереду»), опублікований 1974 року, ввійшов до переліку бестселерів від «The New York Times»)[3]. — Із нарису «Двомовна творчість Патриції Килини: питання жанру (До 80-річчя від дня народження)», 2017

  Марія Ревакович

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]