Безмежна доля (роман)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Безмежна доля» — роман українського письменника Имира Ельника, в якому розповідається про невідоме і неймовірне у житті видатного галичанина Юрія Дрогобича.

Цитати[ред.]

  •  

Людство планети Земля ще знаходиться на самому початку свого «дитинства», не усвідомлюючи, як щойно народжене немовля, ким воно є.
Людство ще не розуміє власної ролі і місця у вічному й безмежному Всесвіті.[1]

  •  

…Як маленькій, нерозумній дитині батьки забороняють бавитися з вогнем, ховаючи від них сірники,
так і Вищий Розум Всесвіту блокує певну діяльність людського мозку, не дозволяючи переважній
більшості людей бачити минуле і майбутнє, забороняючи їх нематеріальній сутності скеровано
переміщатися у часі і просторі на будь-які відстані, аби досліджувати без складних приладів не тільки
структуру найменших молекул та атомів, а й форми життя найвіддаленіших планет інших галактик,
залишаючи своє фізичне тіло на Землі.[2]

  •  

…Тільки окремим землянам, які ніколи не дозволять собі використати свій Божий дар з корисливих мотивів, дарується геніальність, що перетворює таку людину у невід’ємну та вічну частку Вищого Розуму Всесвіту, непомітні справи якої змінюють на краще наш, ще такий недосконалий світ.[2]

  •  

А сучасні партії? Кожна з них по суті є фінансовою пірамідою, яка працює в інтересах партійної верхівки.[3]

  •  

Таке враження, що Україні наука взагалі непотрібна... Найталановитіших за безцінь перекуплять і вивезуть за океан. Решта - піде в комерцію, щоб нагодувати свої родини.[4]

  •  

Людство, складовою частиною якого є український народ, не може не застосовувати алгоритми прийняття рішень у складних, мало визначених ситуаціях, коли суб'єктивні помилки людини можуть призвести до невиправданих жертв, планетарних катастроф. Інакше нам не вижити у цьому динамічному світі.[5]

  •  

Є речі, які не купиш за мільярди. Наприклад справжню дружбу.[6]

  •  

Бог створив людину вільною і назвав Адама сином, а не рабом. Це вже недобрі люди, які зневажають Бога, ставляться до інших людей, наче до рабів чи худоби.[7]

  •  

Дивно, але майже щодня різні обставини змушують брехати, особливо коли робиш людям добро.[8]


Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Имир Ельник. Безмежна доля. — Київ: «Альфа Реклама», 2014. — С. 165-166.