Балаян Роман Гургенович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балаян Роман Гургенович
Roman Balayan 1.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Роман Гургенович Балаян (нар. 1941) — радянський і український кінорежисер, сценарист і продюсер вірменського походження.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


А[ред.]

  •  

Актор необов'язково має бути розумним. Це заважає[1].

Д[ред.]

  •  

Дуже переживаю за рідну студію Довженка — це мій дитячий пісочник, такої красивої території в жодній столиці колишнього Радянського Союзу немає. Навіть італійська «Чинечита» їй поступається за красою й затишком на території.
Геніальний Довженко — відгородив студію від міста, посадивши сад. Ми тут господарі, а ви там!.. І мені шкода, що вона сьогодні неконкурентоспроможна за технікою й оснащенням[2].

Є[ред.]

  •  

Є кіно, є фільми, а ще є погані фільми – «Райські птахи», «Два місяці, три сонця». Це просто не я, це те, що я можу. Тобто це я, але не той, який мені подобається[3].

З[ред.]

  •  

За радянської влади нам докоряли поганими кінцівками фільмів. Вимагали радісної кінцівки. Але чи то я постарів, чи то багато чорнухи, навмисної або мимовільної бачу в сьогоднішніх фільмах... Хлопці, будь-яку чорнуху можна закінчити усмішкою Кабірії. Шукати катарсис... У будь-якій історії можна знайти вихід для глядача[2].

  •  

Знаєте, чим відрізняється Гамлет від Отелло? Гамлет – це людина, в якої свідомість випереджає емоції, тому в нього немає вчинків. Отелло навпаки, спочатку душить, а потім розуміє, що скоїв. Так от, у мене свідомість випереджає, я вже зняв цей фільм[3].

К[ред.]

  •  

Краса у творчості Сергія Параджанова має свої закони, свою територію, свою «біографію». Сам Параджанов навіть ображався, коли я йому казав, що, його картину «Колір граната» можна показувати хоч із кінця, хоч із середини, хоч перевертом. І в цьому її феноменальність! Тому що ця людина творила красу, вона була її бранцем. І звідси, можливо, всі її тріумфи й трагедії[4].

М[ред.]

  •  

Мені здавалося, що Кустуріца знімав, що хотів, а не те, що міг, і що йому дозволяли. У нього є якесь нестримне прагнення розширювати і навіть розбивати рамки несвободи в кіно. І цим він мені творчо близький[4].

П[ред.]

  •  

Починаючи з 1991 у всьому винне керівництво, всі, хто керував Україною. Не розуміли ролі кінематографу. Це інтеграція своєї ментальності у світ.[1]

С[ред.]

  •  

Сьогодні культура має бути вищою, ніж усе інш[1].

Т[ред.]

  •  

Тарковський, наприклад, — інтроверт. Навколо нього менше карнавалу, вигадки, стихії. А Параджанов — екстраверт, піднесений до куба. Він високо ширяв у своїх творчих емпіреях, але іноді низько летів над землею, не усвідомлюючи, що в житті є небезпеки і реальні загрози[4].

Ф[ред.]

  •  

Фільм «Польоти уві сні та на яву» – це мій громадянський подвиг, в якому я висловився за себе, своє покоління, де ми живемо, куди ми потрапили[3].

Я[ред.]

  •  

Я б послав молодих талановитих письменників вчитися на сценарні курси до Європи, до Америки... Адже кіно — це й мистецтво, й бізнес.
Молода людина має право на експерименти артхаусні, адже колись прийде до нас прокат, а основою прокатного кіно є історія, яку ти розповідаєш. Історія, яку розуміє пересічний глядач, навіть якщо він у цей час гризе попкорн. До речі, про американське кіно, яке я не дуже люблю. Американські фільми надто вже під життя. А я не вважаю, що мистецтво — це фотографія життєвих ситуацій. Тому я б подумав про сценаристів[2].

  •  

Щодо останнього фільму, «Ми є. Ми поруч», – це була моя мрія зняти кадри Києва. Єдине, що ми знімали в основному лише на Подолі, тому що через масивні машини й решти сучасної техніки неможливо знімати в центрі[3].

  •  

Я вважаю, що кольорова плівка змушує все робити подібним до життя. Тоді як чорно-біла – це як завіса в театрі: там актори, а ти, глядач, тут. Так зберігається певна таємниця, дистанція[3].

  •  

Якщо актор більш розумний, ти маєш у цю ж секунду довести, що ти набагато талановіший, або навпаки. Не дай бог на майданчику, якщо актор, художник або оператор побачать, що режисер сумнівається – все, він пропав. Це вже буде не його фільм, не його перемоги, не його поразки. Це питання харизми[3].

  •  

Я ненавиджу російську політику і дуже насторожено ставлюся до нашої. Держава — ворог митця[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg