Аґрафка (творча майстерня)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Творча майстерня «Аґра́фка» — творче об'єднання, дизайн-студія, заснована львівськими художниками Романою Романишин та Андрієм Лесівим, що працюють у сфері книжкового оформлення та ілюстрації, спеціалізуються на графіці, живописі, дизайні.

Цитати[ред.]

  •  

Головне – взаєморозуміння і бажання слухати та чути іншого. Компроміс ми знаходимо лише діалогом[1].

  •  

Експеримент завжди потрібен не лише в науці, але й у мистецтві. Без нього нікуди. Це як рух дорогою. Якщо ви не експериментуєте – ви рухаєтесь по колу – ніби і не стоїте на місці, але й певного розвитку теж немає. Без експерименту можливо часом комфортно. Але він хоч і ризикований, але все ж рухає художника[1].

  •  

Ернест Гемінґвей – один з наших улюблених авторів. Його тексти дуже візуальні, густі і насичені нюансами. Ми як художники віддавна мріяли попрацювати над оформленням якогось із його творів. Тож дуже зраділи, коли така можливість з’явилася завдяки «Видавництву Старого Лева»[2].

  •  

Є певні граблі, на які ви мусите наступити. Помилок неможливо уникнути, хай наскільки обережним ти би був. До цього треба ставитися спокійно. Ми не знаємо людини, яка не помиляється. Це нормальний процес. Важливо вміти перетворити помилки на щось корисне для себе. Треба вчитися на них, вдосконалюватись і рухатися далі[1].

  •  

З книжками не можна дозволяти легковажності. Наша свідомість дає змогу до якоїсь міри зануритися у твір, і це треба використати максимально. У нас є емоційне виснаження після роботи зі складними творами, з поезією. Спершу ми читаємо текст і робимо багато нотаток про речі, які нас зачепили. Потім перечитуємо ще, щоб відчути стиль, особливі слова чи сюжетні ходи. І відкладаємо ці записи — аби вони поферментували[3].

  •  

Кожна найновіша книга на певний період стає улюбленою, поки не з'являється якась наступна. Коли ми працюємо, то максимально занурюємося, проймаємося саме цією книжкою, саме цим проєктом. І на той момент вона, звичайно, стає нашою улюбленою. Але ми дуже швидко перемикаємося на якісь інші проєкти і вже захоплюємося ними. Тому насправді нам найбільше подобається сам процес роботи[1].

  •  

Коли тобі відмовляють, виникають складні емоції. Виникає трохи гніву і трохи розчарування. Ці складні емоції треба переплавити в нову енергію, яка тебе пришвидшить[3]. — Романа Романишин про ставлення до відмови

  •  

Крім всього іншого, ми приділяємо багато уваги символіці кольорів. Тому що кожен колір ще й символізує певні речі. Кожен колір по-іншому діє на сприйняття. Тому залежно від книжки ми обираємо колористику: чи це книга драматична, чи це книга дитяча і для неї потрібно більш акцентовані кольори. Колір – це дуже велика частина процесу роботи[1].

  •  

Ми дуже багато уваги приділяємо колористиці і кольору. Звісно, ми маємо базові знання про кольорознавство. Дуже цікаво, як кольори змінюються при різному насиченні. Щоразу це якийсь експеримент для нас[1].

  •  

Ми дотримуємося трохи консервативної теорії та вважаємо, що навчання потрібне для будь-кого. Освіта — це час для визрівання. З часом треба рахуватися і розуміти, що для певних речей треба дозріти. Роки навчання дають цей час, а також середовище, яке тебе формує. І ці речі залишаються з тобою надалі[3].

  •  

Ми любимо гарні фільми, гарні музеї – це перше що ми завжди відвідуємо в нових містах. Ми любимо книгарні і книжки, бо це не тільки те, з чим ми працюємо, а й те, що нас надихає. Ми черпаємо натхнення в усьому, що нас оточує[1].

  •  

Ми намагаємося адаптовуватися до кожного окремого проєкту. [...] Ми намагаємось бути страшенно гнучкими в роботі. І сам проєкт диктує нам, якими ми маємо бути: диктує техніку, стилістику. Головне слухати його[1].

  •  

Ми намагаємося якомога глибше зануритися в ідею, досліджуємо, копаємо, мислимо. Досліджуємо не лише конкретну тему, а й контекст, шляхи її втілення. Тоді настає наступний, не менш складний і виснажливий етап роботи — пошук візуальної і вербальної мов, якими будемо говорити в цьому проекті, пошук і розпрацювання персонажів, історії, сюжету, якщо це художня річ, чи наукової бази, якщо це нон-фікшн[3].

  •  

Ми ніколи не писали книги поодинці, тому навіть не знаємо як це. Так склалося, що від самого початку ми працюємо над книгами разом. І у нас вже є певний метод як ми працюємо: кожен має якусь свою роль і свої функції. Тому це виходить якось дуже природньо. Глобальних розбіжностей у нас не буває. Ми сформувалися. Ми разом існуємо довше, ніж окремо. Наші світогляди максимально синхронізовані[1].

  •  

Ми переконані, що в дизайні не може бути випадкових речей, тож якщо у нас є додатковий елемент оформлення, він мусить бути на 100% виправданим. Ми задумали проєкт так, що коли стрічка на місці, читач бачить певний образ на обкладинці, а коли стрічку зняти – загальний образ і його сенси змінюються[2]. — про оформлення обкладинки українського видання «Прощавай, зброє»

  •  

Ми радимо починати активно працювати під час навчання, аби згодом не опинитися над прірвою[3].

  •  

Ми самі обрали роман «Прощавай, зброє» – він страшенно актуальний зараз. Події періоду Першої світової війни, описані в романі, можна легко транспонувати на події сьогодення: головні меседжі, проблеми, емоції – вони дуже резонують із нашими сучасними думками, відчуттями, переживаннями. Це стало одним із головних ключів до нашої концепції оформлення українського видання «Прощавай, зброє»[2].

  •  

Мистецька освіта має навчити мислити. Багато хто скаже, що є курси чи приватні школи, де ти за три чи чотири місяці чогось навчишся, — але це неправда. Можливо, там навчать азів, які дозволять тобі імітувати. Але для того, щоб бути оригінальним художником, потрібно вчитися мислити. І не імітувати, а творити власні речі[3].

  •  

Негативні почуття — це дуже сильна енергія. Тому важливо скерувати її у правильне русло. Це може дати тобі новий поштовх, для якого раніше бракувало сміливості[3]. — Андрій Лесів про ставлення до відмови

  •  

Обкладинка є нерозривним елементом цілісного проєкту книжки, фактично – його обрамленням[2].

  •  

Помилки – це теж досвід. Ми прихильники того, що треба вчитися на своїх помилках. Також треба вчитися на чужих помилках, але досвід показує, що це складно. Все-таки чужі помилки сприймаються не так[1].

  •  

Складно сказати хто або що надихає нас. Бо ми на цьому не дуже фіксуємося. Нам подобається процес, ми любимо створювати книжки і працювати творчо. А надихають нас дуже багато речей. Це і твори мистецтва, і музика, і кіно – всі візуальні мистецтва. Це і література також. Дуже багато речей, з яких ми черпаємо якісь майбутні ідеї, як розвивати книгу, в який спосіб мислити. Ми намагаємося бачити цілісно, що відбувається у світі і якось собі це все фіксувати[1].

  •  

Творчі експерименти – це однозначно шлях до успіху. І навіть якщо він не монетизується (тому що не завжди експеримент монетизується), експеримент завжди веде вас вгору і показує куди далі рухатись, або куди не рухатись[1].

  •  

У нас є таке правило: завжди злущувати верхній очевидний шар. Не має бути жодної дослівності. Текст — це не завжди літера, це символ. І ми намагаємося цей символ правильно освітити[3].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg