Темно айстрі. Ми давно минули
Те вікно, що світлом нас прощало.
І просило. І кляло відчайно.
Ми щасливі. Нас лишилось мало –
Тих, хто чув. Хто усміхнувсь прощально
І пішов на поклик чи на пострах.[1]
А поки що – тринадцять. День – як сон:
То плаче, то сміється, то співає…
Та вже поклав Господь Зерно із раю,
Велике Зерня – до малих долонь.[2] — «Балада про вибір», про Тараса Шевченка.
А ще затримав сонячні персти
На тій голівці, що не знала ласки.
«Прости, дитино, що життя – не казка.
Ти обраний, а отже – мусиш йти!»[2] — «Балада про вибір», про Тараса Шевченка.
І Слово засвітилося: «Рости!
Ти той Кобзар, якому вік – як птаха,
Який не знає зречення і страху»
…Сьогодні знову не прийшли листи…[2] — «Балада про вибір», про Тараса Шевченка.
Стаття у Вікіпедії
