Анджела Девіс

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анджела Девіс
Angela Davis, 1974.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

А́нджела Іво́нна Девіс (англ. Angela Yvonne Davis, 26 січня 1944, Бірмінгем, Алабама, США) — американська правозахисниця, членкиня компартії США (до 1991), діячка комуністичного руху, соціологиня-марксистка, викладачка і письменниця.

Цитати[ред.]

Плакат «Розшукується» з Анджелою Девіс
  •  

Краще з піснею йти на шибеницю, ніж повернутися в рабство. — «Жінки, раса, клас» (1983)

  •  

Я не вірю, що є хоч одне місце, де душа жінок не рвалася б на волю. Моя душа крається. Я можу сказати, що всі її фібри повстають, хоча і беззвучно, в ті години, коли я сиджу і шию рукавички за жалюгідні копійки, які, хоча і зароблені мною, але ніколи не зможуть бути моїми. — «Жінки, раса, клас» (1983)

  •  

Коли білих чоловіків переконали, що вони можуть безкарно робити насильство над чорними жінками, їх поведінка стосовно жінок своєї раси не могла не погіршитися. Расизм завжди підбурював до зґвалтування, а від рикошету цих нападів неминуче страждали і білі жінки США. Це один з багатьох методів, якими расизм вирощує дискримінацію жінок, оскільки білі жінки стають непрямими жертвами особливих форм гноблення, спрямованих проти їх кольорових сестер. — «Жінки, раса, клас» (1983)

  •  

Контроль народжуваності — індивідуальний вибір. Безпечні методи контрацепції, а також аборти, коли це необхідно — є основною передумовою емансипації жінок. — «Жінки, раса, клас» (1983), розділ 12, «Расизм, контроль за народжуваністю та репродуктивні права»

  •  

Расизм володіє містичною владою, багато в чому завдяки властивому йому ірраціоналізму, логіці, побудованої навпаки. — «Жінки, раса, клас» (1983)

  •  

Я комуністка, бо впевнена, що причина, через яку ми змушені були існувати на найнижчому рівні американського суспільства, пов’язана з природою капіталізму. Якщо ми збираємося вийти з нашого гніту, своєї бідності, якщо ми перестанемо бути об'єктами расистсько налаштованого менталітету расистських поліцейських, нам доведеться знищити американську капіталістичну систему. Нам доведеться знищити систему, в якій деяким заможним капіталістам гарантується привілей ставати багатшими та багатшими, тоді як люди, які змушені працювати на багатих, і особливо чорношкірі, ніколи не роблять жодного значного кроку вперед. — «Я Революційна Чорна Жінка» (1970), ст. 484

  •  

Американська судова система збанкрутувала. Що стосується темношкірих людей, то вона зарекомендували себе як ще одна частина системи, що здійснює систематичний гніт нашого народу. Ми є жертвами, а не одержувачами справедливості. — «Я Революційна Чорна Жінка» (1970), ст. 483

  •  

Загалом люди схильні сприймати в'язниці як належне. Важко уявити життя без них. Водночас існує небажання стикатися з прихованими в них реаліями, страх думати про те, що відбувається всередині них. Отже, в’язниця присутня у нашому житті, і в той же час вона відсутня в нашому житті. Думати про цю одночасну присутність і відсутність означає почати визнавати ту роль, яку відіграє ідеологія у формуванні способу взаємодії з нашим соціальним оточенням. Ми сприймаємо в'язниці як належне, але часто боїмося зіткнутися з реаліями, які вони створюють. — «Чи є в'язниці застарілими?»(2003), перший розділ

  •  

Ісламофобське насильство підживлюється історіями расистського насильства проти чорношкірих. — Freedom is a Constant Struggle: Closures and Continuities (2013)

  •  

Я вважаю, є щось, за що Лінкольну слід аплодувати. І це те, що він був досить проникливим, щоб знати, що єдина надія на перемогу у Громадянській війні полягала в створенні можливості боротися за власну свободу, і це було значення «Прокламації про звільнення рабів». — Freedom is a Constant Struggle: Closures and Continuities (2013)

  •  

У в'язницях не зникають проблеми, в них зникають люди. А практика зникнення величезного числа людей з бідних, іммігрантських і расово маргіналізованих спільнот буквально перетворилася на великий бізнес. — «Маскований расизм» (1998)

  •  

Прогресивне мистецтво може допомогти людям дізнатися не лише про об'єктивні сили, що діють у суспільстві, в якому вони живуть, але й про надзвичайно соціальний характер їхнього внутрішнього життя. Зрештою, це може спонукати людей до соціальної емансипації. — «За народну культуру». Політичні справи, березень 1995 р.

  •  

Це надзвичайний момент. Я ніколи не переживала нічого подібного до умов, які ми переживаємо в даний час, кон’юнктури, створеної пандемією COVID-19, та визнанням системного расизму, який став помітним в цих умовах через непропорційноу кількість смертей в чорношкірих і латинських спільнотах. — «Анджела Девіс про заклики до дефінансування поліції, повалені расистські статути та вибори у 2020 році», Демократія зараз, (12 червня 2020)

  •  

Неоліберальна логіка припускає, що фундаментальною одиницею суспільства є особистість, і я б сказала, абстрактна особистість. Згідно з цією логікою, чорношкірі зможуть побороти з расизм,покладаючися тільки на свої можливості. Ця логіка... не може... усвідомити, що існують інституційні бар'єри, які неможливо знищити індивідуальною рішучістю. Якщо чорношкірий матеріально не може відвідувати університет, рішення полягає не в позитивній дії, стверджують вони, а навпаки, людині просто потрібно більше працювати, отримувати хороші оцінки та робити те, що необхідно для того, щоб отримати кошти для оплати навчання. Неоліберальна логіка відлякує нас від роздумів про більш просте рішення — це безкоштовна освіта. — «Анджела Девіс про заклики до дефінансування поліції, повалені расистські статути та вибори у 2020 році», Демократія зараз, (12 червня 2020)

Про Анджелу Девіс[ред.]

  •  

У нашій країні буквально протягом цілого року ми взагалі нічого не чули, крім Анджели Девіс. У нас були вуха набиті Анджелою Девіс. Маленьким дітям у школі сказали підписувати петиції на захист Анджели Девіс. Хоча їй було не надто складно провести час у в'язницях цієї країни, вона прийшла оздоровлятися на радянських курортах. Деякі радянські дисиденти, але, що більш важливо, група чеських дисидентів — звернулися до неї із закликом: «Товаришко Девіс, ви були у в'язниці. Ви знаєте, як неприємно сидіти у в’язниці, особливо коли вважаєш себе невинним. Зараз у вас такий великий авторитет. Чи можете ви допомогти нашим чеським в'язням? Чи можете ви заступитися за тих людей у Чехословаччині, яких переслідує держава?» Анжела Девіс відповіла: «Вони заслуговують на те, що отримують. Нехай вони залишаться у в'язниці». Це обличчя комунізму. Це серце комунізму для вас. — Олександр Солженіцин, «Попередження Заходу» (1986) (с. 60-61)

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg