Перейти до вмісту

Іґор Мєчік

Матеріал з Вікіцитат
Іґор Мєчік
Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Іґор Мєчік (пол. Igor Miecik) — польський репортер.

Цитати

[ред.]
  •  

Героєм вашої розповіді може бути не одна людина, а двоє чи троє. Або ж героєм може бути місто чи країна, де відбуваються події. Але що вужчий ваш фокус під час написання, то краще[1].

  •  

Герої теж можуть говорити неправду. Коли Яцек Гуґо-Бадер подорожував Сибіром на машині, він підбирав пасажирів і слухав їхні розповіді, пізнаючи таким чином місцевість. Згодом він випадково виявив, що всі розповіді одного з героїв були неправдивими. Ми називаємо це «синдромом подорожнього». Врешті, до всіх джерел ви повинні підходити критично й перевіряти інформацію[1].

  •  

Добрим прикладом пошуку героїв є репортажі Яцека Гуґо-Бадера. Польський репортер протягом доби вдавав безхатченка, познайомився з жінкою, що стала його супутницею й показала йому світ людей, які живуть на вулиці. Гуґо-Бадер ніколи не дізнався б деталей вуличного життя, якби просто завів розмову з цією жінкою[1].

  •  

Література в репортажі починається тоді, коли ви намагаєтеся не тільки розповісти, де були й що бачили, а й відкрити ширшу перспективу[1].

  •  

Мій досвід свідчить, що ви ніколи не зможете вигадати краще, ніж вигадав Бог. Дуже часто в моєму житті траплялася ситуація, коли я мав заплановану розмову, але матеріал був уже наповнений, мав чудових героїв, і мені видавалося без сенсу витрачати час на подальші пошуки. Та все ж внутрішній голос підказував: ти маєш іще півдня, поїдь, поговори. Й траплялося так, що саме ця остання людина розповідала таке, що в один момент змінювало весь текст. Життя пише найкращу історію[1].

  •  

Найдоступнішим, але й найнебезпечнішим джерелом інформації для репортажу є інтернет. У соціальних мережах ви можете знайти героїв і довідатися про них дуже багато. Однак тут необхідно бути обережним, оскільки дуже часто інформація з соціальних мереж є неправдивою[1].

  •  

Найкраща література береться з правди. Вона не народжується з голови: письменник пише про те, що він бачив і відчував[1].

  •  

Під час репортажу завжди стоїть питання, як глибоко автор зможе ввійти в середовище й зануритись у тему, на яку він пише. Наприклад, якщо ви фотограф і знімаєте в гарячій точці, навколо вас відбувається війна, дуже скоро ви можете захотіти кинути фотоапарат і втекти. Але тут потрібно згадати: найкраще, що ви можете зробити, — це показати людей, які оточують вас у цю мить. Так і з репортажистами, які пишуть. Ви є свідком події, щоб розповісти історію всьому світу. І можна сподіватися, що ваша історія бодай трішки змінить світ на краще[1].

  •  

Першим і найважливішим джерелом у репортажі є людина. Другим, не менш важливим, — документи. Історичний факультет дає майбутнім репортажистам більше корисних навичок, аніж журфак: він учить своїх студентів працювати з джерелами. Якщо ви маєте змогу працювати з судовими документами, це також чудове джерело деталей, що допоможуть описати подію. До того ж, у більшості випадків ви можете бути впевненими в достовірності фактів, викладених у документі. У судових паперах можна шукати підтвердження історіям, почутим від героїв[1].

  •  

Про славетного польського репортажиста Ришарда Капусцінського критики кажуть, що він писав занадто універсально. Його «Імператор» — книга про ефіопського монарха Хайле Селассіє — насправді розповідає про середовище будь-якого диктатора. З одного боку, через розповідь, що містить дуже багато деталей із оточення монарха, з іншого — через опис взаємодії людей у палаці. Тож це історія про кожного диктатора у світі, й це не буде вигадкою — це буде тією самою межею між журналістикою й літературою[1].

  •  

Репортаж — це історія, яку розповідаєте ви. Ви вкладаєте в неї своє серце, емоції та енергію. Тому репортаж не може бути об’єктивним відображенням дійсності. Ми, звісно, повинні старатися робити його якомога більш безстороннім: слухати, що кажуть усі сторони конфлікту. Та не варто боятися, що під час збирання матеріалу ваше серце опиниться по один бік[1].

  •  

Репортажист для того і є, щоб розповідати про інших, а не про себе. Або ж ви можете знайти героя й дивитися на події його очима, що набагато складніше. Адже герой повинен бути справжнім. Ви повинні познайомитись із ним, відкрити його, почути й дуже багато про нього дізнатися, адже він буде людиною, на якій будуватиметься ваша розповідь[1].

  •  

Чому репортажисти обмежені, й репортаж не може бути до кінця мистецтвом? Є кілька причин: гроші, які ми витрачаємо на написання нашої історії, й суворо обмежений час. Адже ми виконуємо те, що нам каже редакція[1].

  •  

Я зацікавився репортажем, бо прагнув стати відомим. Замолоду, коли я почав займатися журналістикою, шлях до професії був не такий, як зараз. Тоді це було більш по-американськи. Кожен молодий журналіст починав як місцевий репортер, змушений бігати й писати про те, що десь на вулиці утворилася вирва чи поліція когось затримала[1].

  •  

Якщо назвати ім’я й прізвище героя не виходить, старайтеся описати цю людину так, щоб читач отримав уявлення про неї та мав змогу її «намацати». В американській журналістиці, наприклад, заведено про кожного героя зазначати точний вік і місце, де він мешкає[1].

Примітки

[ред.]