Перейти до вмісту

Ющенко Катерина Логвинівна

Матеріал з Вікіцитат
Ющенко Катерина Логвинівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Катери́на Ло́гвинівна Ю́щенко (нар. 8 грудня 1919, Чигирин — пом. 15 серпня 2001) — українська науковиця-кібернетик, програмістка, винахідниця. Доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент АН УРСР (1976), заслужена діячка науки, лауреат премії Ради Міністрів СРСР та двічі — Державної премії України, премії НАН України імені Глушкова. Катерина Логвинівна розробила концепцію формальної мови Адресного програмування.

Цитати про роботу[ред.]

  •  

У програмі вказуються не власне числа, а адреси комірок пам'яті, ініціалізовані потрібними числами. [1]Про Адресну мову програмування.

  •  

Ми не помiчали труднощiв i пишалися своєю важкою працею! (під час роботи запальником-підривником)[2]

  •  

Адресна мова створюється спеціально для запису алгоритмів. Вона дуже близька до звичайної мови математичних формул і використовує прийняті в математиці символи та позначення. Однак у систему понять адресної мови введено спеціальні поняття та відповідні їм символи, завдяки чому мова стає більш пристосованою для опису алгоритмів. Введення нових понять продиктовано досвідом постановки завдань на електронно-обчислювальних машинах із програмним управлінням.[3]

  •  

Трудомістка і одноманітна праця програміста вже на ранніх етапах розвитку обчислювальної техніки встановила, що однією з найбільш нагальних проблем є завдання розробки певних методів програмування, які отримали назву методів автоматизації програмування.[3]

Спогади про Катерину Логвинівну[ред.]

  •  

З дитячих років ми з братом твердо засвоїли: мама в нас завжди працює! Батько колись розповідав: у всіх вікнах темно, і лише наше світиться. Вона переробить усю хатню роботу, а тоді вмикає настільну лампу і ще кілька годин робить свої розрахунки або вчитується в дисертації своїх аспірантів… А о 6-й ранку вставала, готувала для сім'ї обід, смажила котлети. Хоча й батько багато мамі допомагав по господарству. (Зі спогадів доньки Оксани) [1]

  •  

Сьогодні - точні розрахунки, а в суботу - полоти на дачі полуницю або грядки. Вона працювала навіть улітку на морі - брала з собою валізу книжок, паперів, дисертації. Розкладала все долі й після ранкового плавання в морі весь день могла працювати. Якось вітер почав здувати папери, які вона розклала під тентом, і ми бігали й збирали їх по пляжу.(Зі спогадів сина Юрія) [1]

  •  

Мама любила образотворче мистецтво і навчила нас його розуміти. Саме від неї я довідався про канони композиції і золотий перетин при виборі ракурсів при фотографуванні. Якщо батько навчив мене техніки фотографії, то мама - естетики.(Зі спогадів сина Юрія) [1]

  •  

Адресна мова, пов'язана з ім'ям Катерини Ющенко як її творця, стала прототипом інших алгоритмічних мов, що мають особливе значення в розвитку комп'ютерних технологій. (академік І.Сергієнко) [1]

  •  

Приходжу я до Катерини за відгуком, бо вона була моїм опонентом на захисті кандидатської. Вона зустрічає мене на кухні, тримає в руках дисертацію, читає, гортає сторінки та смажить млинці. (Глибовець Микола Миколайович)[4]

Вірші про Україну[ред.]

  •  

Я знаю, що таке журба по рiднiй, милiй Українi,
Я знаю, як рида душа в далекiм краї, на чужинi.
Я знаю, тяжко зустрiчать пору весняну за горами
Зiтхать i мрiять, як дзюрчать струмки веснянi пiд ногами.
Зима змiшалась з лiтнiм днем, цвiте урюк, дощ не змовкає
I на сирий, слизький дивал, вiтер пилюсточки збиває...
Не чути запахiв квiток i соловейка в темнiм гаю
Не чути гуркiту рiчок, як то бувало в рiднiм краю.
О краю рiдний, щирий мiй, ти, краю вiрний, серцю милий
Нащо ж шукаю я собi другого мiсця для могили?
Нi, не залишила тебе, я тут - душа моя з тобою
I раз вернувшись назавжди вже не розстанусь я з тобою...(Самарканд, травень 1939)[2]

  •  

В цiм роцi не прийдеться, рахуючи хвилини
Зiтхаючи в дорозi, поїхать на Вкраїну.
В цiм роцi не прийдеться зустрiтись менi з вами
А рада б путь далекий я змiрять хоч ногами.
Розповiдать про друзiв, товаришок-узбечок
Та й жiнок чорнобрових iз гiр-вершин далеких...
I про одне не скiнчив, розповiдать про друге
I мамi в хату: "зараз, нехай вечеря студне..."
В цiм роцi не прийдеться, рахуючи хвилини
Зiтхаючи в дорозi, поїхать на Вкраїну... (Самаркрнд, травень1940)[2]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]