Цимбалюк Інна Анатоліївна

Матеріал з Вікіцитат
Цимбалюк Інна Анатоліївна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цимбалюк Інна Анатоліївна (народилась 11 червня 1985, Чернівці) — українська фотомодель, акторка та телеведуча, Міс Україна — Всесвіт-2006.

Цитати про себе[ред.]

  •  

Я в дитинстві багато про що мріяла, і одна із мрій - стати стюардесою. І мені здавалося, що можливість літати в небі та ще й до того ж заробляти гроші – це просто казка. Я завжди мріяла подорожувати. Ще дуже хотіла бути тренером із художньої гімнастики. Але все змінилося, як це часто у житті буває. Ой, скільки я в дитинстві перемріяла...[1]

  •  

Я дуже хотіла побачити світ насамперед. І ще менеджмент міжнародного туризму видавався мені цікавою професією. У крайньому випадку, якщо нічого не вийде у творчості, маю диплом![1]

  •  

Вести погоду – це не для мене, погода мене не так сильно цікавить. Я заробляю гроші, що робити не соромно. Але ж це не моє. Я ж паралельно працюю у театрі, мені є чим займатися.[1]

  •  

Не люблю, коли мене розкладають по поличках. Каверзне питання для мене - це про особисте життя, наприклад...[1]

Цитати про материнство[ред.]

  •  

Період вагітності став для мене одним із найусвідомленіших і найщасливіших періодів у моєму житті. Хоч би як це смішно звучало, я відчувала себе наджінкою з надможливостями. Мені здавалося, що я маю паранормальні здібності, і в мене було стійке переконання, що в цей момент я пізнаю таємниці всесвіту, які ховаються від інших. Гормони зашкалювали, і я була на сьомому небі від щастя.[2]

  •  

До пологів я перечитала купу корисної літератури, підписалася на десятки матусь-блогерів і відвідала різні курси та семінари для вагітних. Все це допомогло позбутися всіляких страхів через незнання. До того ж, я була впевнена у собі, у своєму тілі та у своїй дитині. Така впевнена, що був момент, коли мені хотілося народжувати виключно вдома. Але варто мені було про це заїкнутися комусь із близьких, одразу розуміла, що під час пологів у мене не буде можливості напувати заспокійливими чоловіка та батьків.[2]

  •  

Перші кілька місяців я відчувала, що не змогла дати своїй дитині все те, що могла б дати в природних пологах. І другого шансу нема. От і ходила неприкаяна. Озираючись, я усвідомлюю, що гормони ніхто не скасовував і їхня дія не на жарт розбудила в мені звіриний материнський інстинкт. Але навіть зараз, коли все вляглося, я, як і раніше, вважаю, що могла народити і без цієї епідуралки. Прихильники сучасної класичної медицини, як і багато моїх знайомих, швидше за все взагалі не зрозуміють, про що це я. Це дуже складна та спірна тема. Питання віри та довіри природі, своїй інтуїції. Я вже засвоїла урок із пологами. Антидепресантів не пила. Материнство виявилося головним антидепресантом. [2]

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]