Хам і Яфет

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Обкладинка книги
Вікіпедія

Хам і Яфет (повна назва: Хам і Яфет: з приводу десятих роковин 16/29 квітня 1918 р.) — політичний памфлет українського політичного діяча, публіциста В'ячеслава Липинського, що присвячений розгляду причин поразки української державності у революційних подіях 1917—1921 років. Написаний автором у 1928 році в еміграції в Австрії у місті Грац. Виданий цього ж року у Львові у видавництві «Поступ».

Цитати[ред.]

  •  

Держава — це перш за все: Влада, Територія, Громадянство. Без цих трьох складників нема держави. Значить, для будови держави необхідна організована сила, яка піддержує владу во ім’я добра цілої землі — території і цілого громадянства. Нація — це перш за все єдність духова, культурно-історична. Значить для народження нації необхідне довге співжиття даного громадянства на даній території в одній власній державі. Нація — єдність духова — родиться завжди від держави — єдности територіально-політичної, а не навпаки[1].

  •  

Хамство українське від початку нашого історичного життя ставало впоперек цьому природному процесові. Державі — початковому, цілому, батьківському — воно протиставляло завжди — кінцеве, окремішнє, синівське. Колись — уділ, потім — стан, далі — віру, ще далі і народ, і пролетаріат, а тепер — націю[1].

  •  

Влада державна — законна, маєстатична і загальна. Її право правити державою спирається на чимсь вищім, старшім і святішім, ніж вона сама. Вона не може випливати тільки з цього, що вона «хоче» правити і має «гін» до влади. Боже помазання, яке вона в покорі приймає, і закон батьків (традиція), який вона з любов'ю продовжує, — вище і старше — ось що лягло в тій чи іншій формі в основу народження всіх державних влад цілого світу.[1].

  •  

Територія, Земля, Батьківщина, Держава родиться в хвилину, коли всі мешканці даної території стають як один в оборону під проводом посідаючої до цього законне право Влади, проти мешканців чужої Землі, чужої Батьківщини, чужої території. Територіальна, краєва свідомість, а не свідомість племінно-культурно-віроісповідно-національна лягла в основу всіх держав цілого світа[1].

  •  

Громадянство — це організація. Від слова: органічність, природність, те, що в природі єсть. Отже, Церква — Христом Богом установлена організація природньої потреби віри і моралі. Армія — організація природньої потреби оборони. Родина — організація природньої потреби продовжування роду. Клас — організація природньої потреби знання і краси (інтелігентський клас) і природньої потреби хліба (продукуючі класи). В основі організації, а тим самим в основі громадянства, лежить авторитет: церковний, воєнний, родинний, класовий. Тільки тоді, коли єсть загальнопризнані, громадські — церковні, воєнні, родинні і класові — авторитети, на яких може спертися Влада, народжується на території даного громадянства його власна, своя Держава. Бо тільки тоді можна викликати необхідні для здобуття Держави загальні підйоми громадянства, коли єсть ричаг, двигун — авторитетні і слухняні у відношенню до них організації, що ним можна громадянство, як один муж підняти[1].

  •  

Хамові українському основи державного думання споконвіку чужі, не зрозумілі. Як бугай на червону плахту, так реве він, коли йому про них заговорити. «Останній крик його моди» — думання націоналістичне[1].

  •  

Джерело моєї влади: я і нині. В життю рішає тільки сила. Тільки сила єсть владою. Не маєстатичність, не законність, не традиційність потрібні Україні, а патрони і стихія. Патронами оперезаємось до зубів. Розбурхаємо стихію. Тарарахнемо шапкою об землю на площі Св.Софії так, що в одну мить не стане ворогів. На вчора, на батьків, на любов до них, на покору перед чимось од мене — Хама — вищим — наплювать. Вище понад все — це нація. А нація — це я і такі, як я. Не якесь там старече теоретизування, а молода буйна національна стихія, що булькоче в нас і пре нас неудержимим гоном до отаманствя, до правдивої стопроцентової націоналістичної української влади[1].

  •  

Ніяких краєвостей і ніяких авторитетів нам не треба. Націю ми творимо на еротично-чуттєвих основах. З кого так само бухає злоба, як з нас — цей Українець, і він з нами. Будь він пан, адвокат, старшина, священик, селянин, чим більше одбився він від свого класу, чим менше не має він авторитету в свому класі, тим більше в ньому злоби проти своїх власних земляків, тим більше в ньому потрібної нам стихії української нації[1].

  •  

Хаме український, помимо все — Земляче таки Рідний! Зло, яке ти робиш Українській Землі тобі трудно зрозуміти. Ти не любиш, коли тобі про нього говорити. — Все це теорії, а я признаю лише життя; все це було, тепер буде инакше — кажеш ти. — Може захочеш принаймні зрозуміти зло, яке робиш самому собі: наслідки твого хамства для тебе-ж[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg