Три зозулі з поклоном (новела)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Три́ зозу́лі з покло́ном — новела Григора Тютюнника тема якої є складність людських стосунків, виражені через історію не­щасливого кохання.

Цитати[ред.]

  •  

У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.[1]

  •  

Серце в усіх людей не однакове. В неї таке, бач, а в мене таке.[1]

  •  

Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться.[1]

  •  

Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина…[1]

  •  

…а сльози в очах — наче дві свічечки голубі.[1]

  •  

Очі мамині сухі, голос ні здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам'яніли.[1]

  •  

Я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.[1]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg