Сціборський Микола Орестович

	Микола Сціборський
	Стаття у Вікіпедії
	Роботи у Вікіджерелах
	Медіафайли у Вікісховищі

Микола Сціборський (1898—1941) — український політичний діяч, державник, Провідник Легії українських націоналістів (1925 - 1929), фундатор Української військової організації, один з фундаторів Організації Українських Націоналістів, теоретик українського націоналізму.

Цитати

«Націократія»

Український націоналізм змагає до створення політичного, соціального та господарського ладу самостійної Української Держави на принципах націократії.^[1]

Для українського націоналізму — Українська Нація є вихідним заложенням чинності та цілевим означенням усіх його прямувань.^[1]

...кожна нація безнастанно побільшує свої духовні та фізичні сили, перебуваючи в стані невпинного зростання.^[1]

Ніяка здорова нація не піде на самообмеження; вона шукає поширення назовні, і тут на своїх шляхах стрічає інші нації, штовхані однаковими, але суперечними їй, завданнями та інтересами. Так твориться явище, що його називаємо імперіалізмом.^[1]

Національно-державницький імперіалізм — це неминучий прояв історії.^[1]

Націоналізм усвідомлює себе й творче значіння миру в певних умовах, одначе це не засліплює його розуміння підставових законів існування націй і їх відношень між собою, що базуються не на уроєних мріях про "згоду", "братерство" й пацифізм, лише на неминучих противенствах.^[1]

На етнічно-національний поділ людства впливає незбагнений закон світобудови, що з безмежно великої різноманітності складових елементів життя — творить його величаву суспільну гармонію...^[1]

Виходячи із спіритуально-волюнтаристичного світогляду, український націоналізм сприймає власну націю за найвищу, абсолютну iдейну й реальну цінність, видвигаючи гасло: Нація понад усе!^[1]

Ідеологія націоналізму є суцільна, неподільна, войовнича й непримирима; її немислимо узгіднювати з іншими ідеологіями.^[1]

Український націоналізм знає, що із природи своєї всяка національна ідея й національний інтерес є запереченням ідей та інтересів.^[1]

...свою ідеологію націоналізм будує на максималізмі, здоровому егоїзмі, любові до свого, нетерпимості до ворожого й активизмі, здатному бути залізним тараном для розторощення чужої сили, що схоче станути нації на перешкоді.^[1]

В обранні засобів визволення Української Нації, націоналізм не обмежує себе ніякими "загальнолюдськими" приписами "справедливости", милосердя и гуманізму, уважаючи, що вони можливі до здійснення тільки в умовах взаємності.^[1]

Все те добре, що добре для блага, сили й розвитку моєї нації; все те зле, що цю силу й розвиток послаблює — це основна заповідь ідеології українського націоналізму.^[1]

...ідеологія націоналізму є наскрізь реальною, вона відображує в собі накази національного існування й присвячує себе єдиній Великій Меті: — Службі Самостійній Соборній Нації!^[1]

У відмінність до соціалістичних протидержавних теорій, український націоналізм вчить, що передумовою забезпечення всебічного розвитку нації та її активної ролі в світовому оточенні є власна, незалежна держава.^[1]

...основне завдання нації полягає в поширенні її державних меж насамперед на цілий, пов’язаний із нею, етнографічний простір.^[1]

Український націоналізм хоче спричинитися до створення потужної й великої держави, що в стані була б кожночасно — через свою внутрішню скріпленість і зовнішню активність — найкраще здійснювати завдання Української Нації та захищати її інтереси перед іншими націями.^[1]

...український націоналізм, признаючи за фашизмом велику історичну заслугу і дійсно наближуючись де нього своїм ідеологічним змістом, є водночас рухом наскрізь оригінальним і від нікого незалежним.^[1]

В націоналістичному світогляді нація й держава виступають як одноціла та найвища в її ідейній і реальній вартості мета, що означається поняттям державної нації.^[1]

Держава — це не крамничка, що до неї ходять тільки "за потребою"... Стоячи на службі національно-громадських інтересів, допомагаючи в їх здійсненню цілому суспільству й поодиноким громадянам — держава водночас має свій власний, незалежний зміст і характер, випливаючий із зверхності її мети та загальності її значіння.^[1]

Нація, це вічність — вчить український націоналізм.^[1]

За фундамент своєї суспільно-виробничої й політичної будови націократія бере животворчі — характерні для нашої доби й інтересів Української Нації — основні групи селянства, робітництва й провідної, продукуючої інтелігенції, що є еманацією (втіленням) цих перших двох соціальних груп, ведучи їх у творчу, бадьору будучність не шляхами антагонізмів і війни "всіх проти всіх" — лише соціального миру й солідарности (співробітництва).^[1]

Націократія — як режим панування нації у власній державі, здійснюваний владою всіх її соціально-корисних верств — лишилася б утопією, коли б націоналізм не спромігся оперти її на здорових соціально-економічних підставах.^[1]

Для збереження згаданої рівноваги, націократія надає своїй соціально-економічній системі комбінований характер, де приватна власність і економічна свобода сполучатимуться зо здійснюваними державою принципами господарської планової контролі й з певними родами колективної (націоналізованої, муніципалізованої та кооперативної) власності там, де вона обумовлюється самим характером господарства.^[1]

Зберігаючи комбінований принцип колективного й приватного інтересу, націократія індустріальний розвиток країни будуватиме на мішаних засадах націоналізованої (себто удержавленої), муніципалізованої, кооперативної і приватнокапіталістичної промисловості.^[1]

Націократія заперечує принцип класової боротьби та право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі й на експлуатацію суспільства.^[1]

Ідеологічні підстави й гіркий досвід пережитих Українською Нацією "соціалістичних" експериментів вказують йому, що розв’язка соціальних проблем лежить не в класовій боротьбі і не в уроєних (а у своєму реалізмі — хижих і спекулятивних) інтернаціональних догмах, лише в духовій, моральній і виробничій єдності всіх соціальних груп нації та їх збірній відповідальності за її розвиток і будучність.^[1]

Відкидаючи спекулятивну мораль капіталістичної демократії, що демагогічними гаслами маскує визиск, нерівність і стихії ненависті, як також і примітивний "споживчий" варваризм комуно-соціалізму — державний синдикалізм будує свій устрій на здоровій етиці, конкретизованій в засаді: "продукт праці належить працюючим", на принципі органічності суспільства й напродукуючому обов’язку всіх його груп, що єдино зумовлює їх права на матеріальний еквівалент і суспільно-політичне значіння в державі.^[1]

Всі органічні клітини суспільства (виробничі групи) будуть зорганізовані в синдикати (спілки) відповідно до своєї праці, професій і господарських функцій.^[1]

Основними групами, що репрезентуватимуть у синдикатах інтелектуальну й фізичну працю нації, є: продукуюча інтелігенція — поділена на різні фахові підгрупи (вчені, техніки, педагоги, літератори, лікарі, службовці і т.д.); робітництво всіх родів промисловості й транспорту, різних виробничих категорій; селянство та сільськогосподарське робітництво; ремісництво; власники промислових і торгівельних приватних підприємств, тощо.^[1]

Синдикалізім націократії повертає праці людини її втрачений духовий і цільовий зміст.^[1]

Свою визвольну акцію український націоналізм базує на національній революції.^[1]

Таким чином, національна революція — це е внутрішній, тяглий у часі та різноманітний у своїх виявах, ідейний, духо-волевий, визвольно-політичний і державно-творчий процес Української Нації, спрямований до її звільнення, скріплення, впорядкованім та забезпечення для неї гідного існування.^[1]

Сила націоналізму в його фанатичній вірі у власну правду, в тій послідовності, що нерозривно в’яже його принципи й теорії з методами чинного застосовання їх до життя.^[1]

Сильна своїм авторитетом і стабільністю націократична влада, зосереджуючи в своїх руках керму, оборону й лад держави, водночас забезпечуватиме під своєю зверхністю широкі можливостісамодіяльності населення в найбільш питоменних для історичних українських умов формах громадської самоуправи.^[1]

Українська Держава за адміністративним розподілом, що узгляднятиме природні, історичні, політичні, економічні і стратегічні властивості окремих районів нашої обширної території, поділятиметься на краї, повіти й громади (міські, містечкові, сільські), що матимуть свої органи самоуправи та у межах встановлених законами компетенцій кермуватимуть місцевими публічними справами.^[1]

На чолі Нації й державної організації стоятиме Голова Держави.^[1]

Це буде Вождь Нації, найкращий із найкращих її синів, що силою загального довір’я нації та правом своїх внутрішніх властивостей триматиме в своїх руках владу Держави.^[1]

Суцільне, інтегруюче світоглядове й політичне єство націоналізму не покривається з поняттям партії — явища неминуче часткового й диференціюючого цілість.^[1]

Так в основному виглядатиме постійний державний лад націократії, Україна буде авторитарною й унітарною, але в належній мірі й децентралізованою республікою, що всіма елементами свого устрою відповідатиме істоті націократії, як режиму панування цілої нації у власній державі.^[1]

Виростаючи з глибин народу, покриваючи своїм генералізуючим змістом ціле його життя — націоналізм стане вартівничим і будівничим нації, її провідним авангардом, що виховуватиме маси і двигатиме їх до творчости на підставі гасла націократії: Праця, самодіяльність, дисципліна!^[1]

Ніякі угодовські автономістичні й федералістичні компроміси, ніякі легкодухі «орієнтаційні» лавірування перед тим чи іншим окупантом - не врятують Україну перед імперіалістичною навалою її історичних ворогів; закон її буття лежить тепер тільки в непримиримій боротьбі за свою державну самостійність і соборність.^[1]

Про Миколу Сціборського

	Я втратив в особі Миколи Сціборського найсильнішого і найсовіснішого співробітника великого досвіду, величезного знання, безсумнівної відданости. Тому на цьому місці належить йому моя вдячність і посмертне для нього визнання виїмкових його заслуг для Українського Націоналістичного Руху, а разом з тим – для Організації Українських Націоналістів.^[2]
	— Андрій Мельник

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф ^х ^ц ^ш ^щ ^ю ^я ^аа ^аб ^ав ^аг ^ад ^ае ^аж ^аи ^ак ^ал ^ам ^ан ^ап ^ар ^ас ^ат ^ау ^аф Сціборський М. Націократія. Париж, 1935.
↑ Житомирський – Органський пполк. Микола Сціборський

Джерела

Сціборський М. «Націократія». Париж, 1935.

[Націократія-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф ^х ^ц ^ш ^щ ^ю ^я ^аа ^аб ^ав ^аг ^ад ^ае ^аж ^аи ^ак ^ал ^ам ^ан ^ап ^ар ^ас ^ат ^ау ^аф Сціборський М. Націократія. Париж, 1935.

[2] Житомирський – Органський пполк. Микола Сціборський

[1]

[2]