Совсун Інна Романівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Совсун Інна Романівна
Inna Sovsun.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

І́нна Рома́нівна Совсун (нар. 21 вересня 1984, Харків) — перший заступник Міністра освіти і науки України, за сумісництвом старший викладач кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Цитати[ред.]

  •  

Те, що ми пропонуємо — дуже схоже на пропозицію Робочої групи при комітеті. Тільки Робоча група пропонувала регіональні комісії з забезпечення якості, ми ж запропонували виділити це в окремий центральний орган виконавчої влади (і це не Міністерство освіти і науки).
Міністерство не претендує (і це моя принципова позиція) на те, щоб напряму управляти школами.
Міністерство не претендує на те, щоб здійснювати експертизу діяльності шкіл, просто тому що у нас інституційна спроможність є дуже маленькою[1]. — Про новий законопроект «Про освіту».

  •  

Ми витрачаємо дуже велику частку грошей в дуже малокомплектні школи, які ні якості освіти не забезпечують, та ще дорожчі в розрахунку на одного учня у 5-10 разів більше, ніж міські школи.
Так-от, ми взяли 10% районів з найменшою наповнюваністю класів, писали скрипти, щоб одразу дивитися їхні адреси і на Google Maps перевіряти відстані між різними школами для того, аби зрозуміти можливості об'єднання. У цьому проекті перевіряється навіть якість доріг. Адже навіть якщо дві школи дуже маленькі, але між ними немає дороги, то за всього бажання об'єднати їх буде складно[1].

  •  

Але весь процес закриття малокомплектних шкіл триватиме кілька років. Це неможливо одразу передбачити і чітко сказати, коли буде і як. Зараз у нас більше половини шкіл — це школи в сільській місцевості. Загалом по країні третина шкіл — це школи з наповнюваністю класів менше 5 дітей[1].

  •  

Рівень автономії університету не може бути таким, як рівень автономії дитсадка чи школи.
Тому що в школах є стандарт, він досить жорсткий і досить типовий в усіх країнах. Тому тут треба розуміти, що ступінь автономії школи й університету не може бути однаковим апріорі. Це різні установи з різними вимогами, з різними запитами.
Якщо в університеті необхідно робити диверсифікацію програми, різні підходи, різний зміст навчання, крім регульованих професій (медики мають бути уніфікованими, вчителі також, до прикладу), то щодо шкіл основна проблема — це навіть не стільки уніфікація, а зменшення бюрократизації процесів.
Більшість вчителів дратує не те, що у них немає автономії визначати зміст навчання, а потреба заповнювати безкінечну кількість папірців, звітності, що абсолютно віддалено від якості навчальної освіти[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg