Совсун Інна Романівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Совсун Інна Романівна
Inna Sovsun.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

І́нна Рома́нівна Совсун (нар. 21 вересня 1984, Харків) — перший заступник Міністра освіти і науки України, за сумісництвом старший викладач кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Народний депутат України 9-го скликання.

Цитати[ред.]

  •  

Те, що ми пропонуємо — дуже схоже на пропозицію Робочої групи при комітеті. Тільки Робоча група пропонувала регіональні комісії з забезпечення якості, ми ж запропонували виділити це в окремий центральний орган виконавчої влади (і це не Міністерство освіти і науки).
Міністерство не претендує (і це моя принципова позиція) на те, щоб напряму управляти школами.
Міністерство не претендує на те, щоб здійснювати експертизу діяльності шкіл, просто тому що у нас інституційна спроможність є дуже маленькою[1]. — Про новий законопроект «Про освіту».

  •  

Ми витрачаємо дуже велику частку грошей в дуже малокомплектні школи, які ні якості освіти не забезпечують, та ще дорожчі в розрахунку на одного учня у 5-10 разів більше, ніж міські школи.
Так-от, ми взяли 10% районів з найменшою наповнюваністю класів, писали скрипти, щоб одразу дивитися їхні адреси і на Google Maps перевіряти відстані між різними школами для того, аби зрозуміти можливості об'єднання. У цьому проекті перевіряється навіть якість доріг. Адже навіть якщо дві школи дуже маленькі, але між ними немає дороги, то за всього бажання об'єднати їх буде складно[1].

  •  

Але весь процес закриття малокомплектних шкіл триватиме кілька років. Це неможливо одразу передбачити і чітко сказати, коли буде і як. Зараз у нас більше половини шкіл — це школи в сільській місцевості. Загалом по країні третина шкіл — це школи з наповнюваністю класів менше 5 дітей[1].

  •  

Рівень автономії університету не може бути таким, як рівень автономії дитсадка чи школи.
Тому що в школах є стандарт, він досить жорсткий і досить типовий в усіх країнах. Тому тут треба розуміти, що ступінь автономії школи й університету не може бути однаковим апріорі. Це різні установи з різними вимогами, з різними запитами.
Якщо в університеті необхідно робити диверсифікацію програми, різні підходи, різний зміст навчання, крім регульованих професій (медики мають бути уніфікованими, вчителі також, до прикладу), то щодо шкіл основна проблема — це навіть не стільки уніфікація, а зменшення бюрократизації процесів.
Більшість вчителів дратує не те, що у них немає автономії визначати зміст навчання, а потреба заповнювати безкінечну кількість папірців, звітності, що абсолютно віддалено від якості навчальної освіти[1].

  •  

Моя відповідь на запитання, навіщо у ХХІ столітті вчитися в університеті: тому що суспільство без нього не може існувати. Так, університети неідеальні, вони мають багато проблем. Але я хотіла б, щоб не було тенденції поспішних рішень йти на курси програмування, щоб за три місяці почати заробляти у доларах. Програмувати навчать швидко. Завдання ж університету – навчити вас думати, аналізувати, аргументувати свою позицію. Ми бачимо зараз у політичному світі, як це важливо, коли такого вміння бракує. І суспільство виявляється не готове до того, щоб раціонально критично мислити. Найкраща вакцина проти насаджування нераціональних популістичних ідей має бути в університеті. Ваша місія – виконувати її не тільки заради себе, а заради суспільства.[2]відповідь на запитання, навіщо у ХХІ столітті вчитися в університеті

  •  

Освіта має багато вимірів і багато завдань. Набуття навичок – одне з них. Дуальна освіта – це важливо, але треба зрозуміти, для яких спеціальностей такий принцип буде ефективно працювати, а яким спершу потрібна серйозна фундаментальна теоретична підготовка. Треба дивитися на формат, на програму, на її завдання, бо університет має і програму формування критичного мислення, і фундаментально засадничої наукової підготовки.[3]відповідь на запитання, Що думаєте про нове формування бюджету в університеті

  •  

Стару систему треба було змінювати, бо вона незрозуміла, непрозора. До прикладу: чому в різних університетах на підготовку того самого фахівця витрачають різну суму? Чому, маючи приблизно однакову кількість публікацій у міжнародних виданнях, різні університети мають різне фінансування на одного працівника? Нова система – не ідеальна, але це крок уперед. Ще 5–6 років знадобиться на її підлаштування, корегування. Як на мене, важливо, щоб окреме фінансування й розподіл був на фундаментальні видатки.[4]відповідь на запитання, Ваше ставлення до дуальної освіти

  •  

Зараз партіям потрібні жінки, мабуть, більше, ніж жінкам потрібні партії.[5]

  •  

Ми маємо запропонувати суспільству нову модель поведінки і світогляду, в центрі якого – рівні права та можливості[5]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg