Симеон Полоцький

	Симеон Полоцький
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Симео́н По́лоцький (Самуїл Гаврилович Петровський-Ситнянович, пол. Samuel Piotrowski-Sitnianowicz; 1629 — 25 серпня 1680) — один із видатних діячів східнослов'янської культури XVII століття, богослов, письменник, поет, драматург.

Цитати[ред.]

Із книги «Багатоквітний сад», 1677-1678 рр.[ред.]

О знайте, що під сонцем злоба невідкупна,
Як мудрі свідчать, — жінка лиха і підступна^[1].

Коли захочеш жінку до себе узяти,
Здобудеш собі мудрість марнотну пізнати^[1].

Собі нові убори жона вибирає,
А на свої потреби і дім спорожняє^[1].

Злого не змінити, не можна й продати^[1].

Якщо дружину гарно в убір одягаєш,
До неї ти немало очей привертаєш^[1].

Коли спокусник схоче, своє пýстить око
І через загорожі, хоч дуже високо^[1].

Як красна, не одному кохана буває,
Не гарна — то сама вже красивих бажає^[2].

Та як же непорушно стіні устояти,
Як зусібіч на неї почнуть напирати^[2]!

Чуть солов’їні приємно нам трелі,
Як не завадять круки невеселі^[2].

Ладу додержим, як згідність тримаєм
З ділом житейським, а буде інакше,
Мертвим моління поробиться наше^[2].

Завше так! В лютні як струн не ладнати,
Слух при незгоді почнуть уражати^[2].

Світ славі марнотній погано сприяє —
Й години безпечно вона не буває^[2].

О скільки державців, князів тих бувало
І все у миг ока у прірву упало^[2].

Злого не угамуєш і не упрохаєш
Злі учинки покинуть, хоч правом страхаєш^[2].

Хто утримати може падучого з вежі,
Той і злому спроможний поставити межі^[2].

Вірю, що годі усім догодити,
Маючи долю по світі ходити^[2].

Із книги «Вечеря духовна», 1681 р.[ред.]

Із Божою поміччю мужньо ідіть у похід на наші супостати, смиряйте їхню горду силу, а непокірних топчіть переможними ногами^[3].

З’єднаних воєдино, ворожа сила здолати не зможе, як і стріл ніхто не зламає, коли будуть вони в одному снопці, а тих, що розлучені по одному, й мала сила ламає^[3].

Про Симеона Полоцького[ред.]

	Симеон Полоцький писав вірші, духовні комедії навіть оди в честь цареві Олексієві, його сім'ї і на всякі празники. Сі всі вірші були зібрані в його збірникові, що звався «Ритмологіон»: Симеон Полоцький переложив віршами ввесь псалтир, по котрому вчився писати віршами сам Ломоносов, великоруський писальник, од котрого почався новий клясичний період великоруської літератури^[4]. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
	— Іван Нечуй-Левицький

	Драми Симеона Полоцького та Дмитрія Ростовського грали на театрі як при царському дворі, так і при школах в Москві, в Ростові та в Новгороді. Язик сього другого періоду української літератури був інший, ніж язик першого періоду: він був в основі церковно-слов'янський, але в нього багато ввійшло слів українських, білоруських та польських. Не вважаючи на те, сей язик все-таки був церковнослов'янський, близький до того язика, котрим писали в Великоросії в XVI та в XVII віку. Українські й великоруські писальники розуміли одні других, коли українські вчені так легко пересадили своє літературне діло на московський ґрунт^[4]. — З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
	— Іван Нечуй-Левицький

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[Мудрість—2019——241-1] а ^б ^в ^г ^д ^е Мудрість, 2019, с. 241

[Мудрість—2019——242-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Мудрість, 2019, с. 242

[Мудрість—2019——243-3] а ^б Мудрість, 2019, с. 243

[utoronto-4] а ^б Іван Нечуй-Левицький. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)

[1]

[2]

[3]

[4]