Іри́на Миха́йлівна Се́ник (8 червня 1926, Львів — 25 жовтня 2009, Борислав) — українська поетеса, дисидентка, з 1979 — член Української Гельсінської групи.
Наша родина була свідома, інтелігентна. Не дивлячися на польську окупацію Галичини, ми знали, що маємо жити всім, що є українське.[1]
«Що ви так якось убралися по-націоналістичному?» — Кажу: «Я так завжди ходжу, я українка». У вишитій суконці, в постолах, капчури — то все таке гуцульське.[1]
Я, знаєте, дуже язиката, я нічого не боюся. Межу страху я ще в 1945 році переступила — все, мене більше ніщо ніколи не злякає.[1]
А я всюди по-українському говорю. Не говорю по-російськи, не хочу. Бо моїм «злочином» було те, що історії хворіб писала українською мовою. З того часу я не хочу говорити по-російськи.[1]
Я не люблю хвалитися, але то треба сказати. У 1998 році в Америці, у місті Рочестері, був з'їзд. Мені звідти прислали, що мене визнано одною зі 100 героїнь світу. То я їздила на те присвоєння звання.[1]
Стаття у Вікіпедії