Перейти до вмісту

Сеник Ірина Михайлівна

Матеріал з Вікіцитат
Сеник Ірина Михайлівна
Стаття у Вікіпедії

Іри́на Миха́йлівна Се́ник (8 червня 1926, Львів — 25 жовтня 2009, Борислав) — українська поетеса, дисидентка, з 1979 — член Української Гельсінської групи.

Цитати

[ред.]
  •  

Наша родина була свідома, інтелігентна. Не дивлячися на польську окупацію Галичини, ми знали, що маємо жити всім, що є українське.[1]

  •  

«Що ви так якось убралися по-націоналістичному?» — Кажу: «Я так завжди ходжу, я українка». У вишитій суконці, в постолах, капчури — то все таке гуцульське.[1]

  •  

Моєю настільною книгою завжди був «Кобзар» Тараса Шевченка.[1]

  •  

Я, знаєте, дуже язиката, я нічого не боюся. Межу страху я ще в 1945 році переступила — все, мене більше ніщо ніколи не злякає.[1]

  •  

А я всюди по-українському говорю. Не говорю по-російськи, не хочу. Бо моїм «злочином» було те, що історії хворіб писала українською мовою. З того часу я не хочу говорити по-російськи.[1]

  •  

Я не люблю хвалитися, але то треба сказати. У 1998 році в Америці, у місті Рочестері, був з'їзд. Мені звідти прислали, що мене визнано одною зі 100 героїнь світу. То я їздила на те присвоєння звання.[1]

Цитати з творів

[ред.]
  •  

Знову небо сумне,
Знову дують вітри,
І Великдень у чорному вбранні.
Гей, народе, не плач!
Свої сльози утри.
Чей же ми не зовсім безталанні![2]

  •  

Не складай молитовно долонь,
Перестань сумувати,
Стали люди лихиші, либонь,
Ти не смій принижатись.[2]

  •  

Чесно й гідно всім треба іти
Заплямовані дні печуть совість.
Боротьба лиш веде до мети,
Бо життя не роман і не повість.[2]

  •  

Не складай молитовно долонь,
Годі час на пусте гайнувати.
Стануть кращими люди, либонь.
То ж іди за це краще змагатись![2]

Примітки

[ред.]
  1. а б в г д е Віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні» (19.07.2005). Сеник Ірина Михайлівна. Процитовано 21.10.2023.
  2. а б в г Rozumitilo: Для розуму, душі і тіла. Процитовано 21.10.2023.