Свідзінський Володимир Євтимович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Свідзінський Володимир Євтимович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Володи́мир Євти́мович (Юхи́мович) Свідзі́нський (26 вересня (8 жовтня) 1885 р., село Маянів Вінницького повіту Подільської губернії (нині Тиврівського району Вінницької області) — 18 жовтня 1941, с. Непокрите) — український поет, перекладач.

Цитати[ред.]

  •  

...сьогоднішній день знаменний тим, що я почав перекладати «Птахи» Аристофана, без нічийого замовлення і без надії коли-небудь побачити його в друку, просто так, з любові до мистецтва[1]. — З листа до Марії Пилинської

Вірші[ред.]

  • Іде він далі, а ранній гудок
Виповняється, стигне, росте,
То як лебідь згинає шию,
То як дерево розцвітає,
Задумався хлопчик: гудок —
Як дерево розцвітає[2]!
(«Іде хлопчик по місті…» )
  • І покіль віку, тихо, без упину.
Все буду занурятися туди,
Де хмари стали в безмірі води[1].
(«В руці ледь-ледь колишеться удильно…» )
  • ...ночі і дні.
Перше були вони як крила ластівки:
Верх чорний, спід білий, а крило одно[3].
(«Коли ти була зо мною, ладо моє…» )
  • Страшно, кажу я, на думку, що в постаті звіра ходив я.
Страшно, — нащадок мій скаже, — що був я колись чоловіком[4].
  • Холодна тиша. Місяцю надламаний,
    Зо мною будь і освяти печаль мою.
    Вона, як сніг на вітах, умирилася,
    Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
(«Холодна тиша» // С. 213)
  • Хто мені повість, у які безодні
    Углибає час?
(«Хто мені повість…» // С. 325.)

Про Свідзінського[ред.]

  •  

Вдаючись до верлібра, Свідзінський відкривав потужні евристичні ресурси, притаманні цій формі, вивільняючи нову експресію модерного дискурсу[5]. — «Тихий модернізм Свідзінського»

  — Костянтин Москалець
  •  

Ідейні ресурси Свідзінського, його теми, мотиви, відверті та приховані вірування складають багатоярусний феномен, де нашарування християнських, припустімо, символів не суперечать гностичним (тобто єрертичним із погляду християнства) ідеям, а модерна обстанова сучасного міського життя вглибає корінням в архаїчні поклади архетипних знань та сюжетів («Безпритульний», «В колі світла електричного...», «Коли пізній бродяга-трамвай...» та інші)[1]. — «Тихий модернізм Свідзінського»

  — Костянтин Москалець
  •  

Чому Володимир Свідзінський, поет тієї ж духовної формації, що й Зеров та неокласики, пішов настільки відмінним шляхом? Чому замість плекання «ясної, дзвінкої закінченості сонета» він віддавав перевагу нерегулярним формам вірша, зокрема верліброві? Адже Зеров і Свідзінський «припадали» до одних і тих самих джерел — до творів грецьких і римських класиків, обидва мали добру освіту, обидва були талановитими перекладачами, вільно оперуючи різноманітними стилями і метричними формами, адекватно передаючи їх у своїх тлумаченнях. Навіть характери їхні у чомусь здаються схожими — обидва «тугі бібліофаги», схильні до інтроверсійних блукань внутрішніми просторами снів і візій, з неминучою для таких мандрів дрібкою неврозу, відчуження від соціального, з нападами самотності, лихих передчуттів, з нещасливим подружнім життям і безмежним обожненням єдиної дитини. Чому тоді для Зерова верлібр був «дуже небезпечним» і підозрілим, свідчив радше про авторську невправність і своєрідне «дикунство», а Свідзінський використовував вільний вірш нарівні з конвенційними формами, і там, і там досягаючи неперевершених результатів[6]?

  — Олег Лишега

Джерела[ред.]

Свідзінський Володимир. Твори у двох томах. — Т. 1. — К.: Критика, 2004. — 584 с.

  • Костянтин Москалець. Стежачи за текстом. Вибрана критика та есеїстика. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 400 с. — ISBN 978-617-679-678-7