Саприкін Юрій Геннадійович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Саприкін Юрій Геннадійович
Yury Saprykin.jpg
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Юрій Геннадійович Саприкін (рос. Ю́рий Генна́дьевич Сапры́кин, нар. 7 лютого 1973) — російський журналіст, головний редактор журналу «Афіша» (2003–2008), шеф-редактор об'єднаної компанії «Рамблер-Афіша» (2011–2014). Відомий також у якості музичного критика і радіоведучого.

Цитати[ред.]

  •  

Урбаністична тема в російському контексті була досить зручною формою ескапізму. У ситуації, коли політики в країні немає, а великий бізнес пов'язаний з державою, ну і взагалі простору для осмисленої діяльності в громадському полі не так багато, ось тут з'являється і з боку влади, і з боку активного міського прошарку, така пропозиція — давайте займемося малими справами, будемо розставляти велопарковки і робити проекти скверів і міські фестивалі. Це цілком доступна і не найбридкіша, навіть досить осмислена річ.
Але урбаністика в такому розумінні — дрібні поліпшення міського середовища — теж має свої межі і сильно залежить від запиту від муніципальних властей (сьогодні він є, а завтра немає), з одного боку, а з іншого — від загальної ситуації. Ти можеш займатися розвитком велосипедних зон, але скільки ти їх не розводь, все одно люди будуть паркуватися поперек дороги, і по тим доріжках, які ти проектуєш, жоден велосипед ніколи не проїде, і все буде заставлено шлагбаумами або парканами для привілейованих транспортних засобів.
Цінності цього ліберального урбанізму, який модна московська молодь сповідує, поділяються далеко не всіма людьми, тому у нього є природні бар'єри. А далі виявляється, що міський пейзаж змінюють не хороший департамент мерії і не бадьорі ентузіасти, які намагаються понаставити всюди велопарковок, а якісь технологічно компанії, про приналежність яких до урбанізму ми не замислюємося. З'явився якийсь Uber (додаток для виклику таксі — УП) і зламав всю систему таксі, і людям стало простіше пересуватися по місту.

 

Урбанистическая тема в российском контексте была довольно удобной формой эскапизма. В ситуации, когда политики в стране нет, а большой бизнес связан с государством, ну и вообще простора для осмысленной деятельности в общественном поле не так много, вот тут появляется и со стороны власти, и со стороны активной городской прослойки, такое предложение — давайте займемся малыми делами, будем расставлять велопарковки и делать проекты скверов и городские фестивали. Это вполне доступная и не самая гадкая, даже довольно осмысленная вещь.
Но урбанистика в таком понимании — мелкие улучшения городской среды — тоже имеет свои пределы и сильно зависит от запроса от муниципальных властей (сегодня он есть, а завтра нет), с одной стороны, а с другой — от общей ситуации. Ты можешь заниматься развитием велосипедных зон, но сколько ты их ни разводи, все равно люди будут парковаться поперек дороги, и по тем дорожкам, которые ты проектируешь, ни один велосипед никогда не проедет, и все будет уставлено шлагбаумами или заборами для привилегированных транспортных средств.
Ценности этого либерального урбанизма, который модная московская молодежь исповедует, разделяются далеко не всеми людьми, поэтому у него есть естественные барьеры. А дальше оказывается, что городской пейзаж меняют не хороший департамент мэрии и не бодрые энтузиасты, которые пытаются понаставить везде велопарковок, а какие-то технологически компании, о принадлежности которых к урбанизму мы не задумываемся. Появился какой-то Uber (приложение для вызова такси — УП) и сломал всю систему такси, и людям стало проще передвигаться по городу[1].

  •  

Розумієте, медіа ж існує не тільки щоб зацікавлювати. З погляду масового російського глядача можна було б сказати: а навіщо нам робити ці газети, які ще й на західні гроші видаються, коли є шоу Андрія Малахова, воно цікавіше. Мені здається, в якомусь сенсі шоу Малахова для масової аудиторії виконує ту ж роль, що і Фейсбук для «прошарку». Воно нас розважає. Ми лежимо на дивані і розважаємося або тим, що в телевізорі якісь тітки божевільні волосся один одному рвуть, або тим, що у френдстрічці волосся рвуть наші добрі знайомі.
А мотив цього інтересу приблизно один і той же — це дає різноманітну поживу для роздумів про людей, але не інформує, не передає новин. Про те, що валиться китайський фондовий ринок, я з моєї дуже інтелігентної стрічки Фейсбуку ніколи не дізнаюся. Орієнтуючись тільки на неї, я в якийсь момент виявляю, що взагалі досить важливі світові теми випадають з поля зору.

 

Понимаете, медиа же существует не только чтобы интересничать. С точки зрения массового российского зрителя можно было бы сказать: а зачем нам делать эти газеты, которые еще и на западные деньги издаются, когда есть шоу Андрея Малахова, оно интересней. Мне кажется, в каком-то смысле шоу Малахова для массовой аудитории выполняет ту же роль, что и Фейсбук для «прослойки». Оно нас развлекает. Мы лежим на диване и развлекаемся либо тем, что в телевизоре какие-то тетки сумасшедшие волосы друг другу рвут, либо тем, что во френдленте волосы рвут наши добрые знакомые.
А мотив этого интереса примерно один и тот же – это дает многообразную пищу для размышлений о людях, но не информирует, не передает новостей. Про то, что валится китайский фондовый рынок, я из моей очень интеллигентной ленты Фейсбука никогда не узнаю. Ориентируясь только на нее, я в какой-то момент обнаруживаю, что вообще довольно важные мировые темы выпадают из поля зрения[1].

  •  

Мені здаються жахливо цікавими знахідки «Вокса», причому не тільки система пояснюючих ті чи інші явища і події карток. «Вокс» не тільки публікує новини, але й пояснює їх, накручує на них швидку аналітику та інфографіку або пояснення через таблиці та графіки. Для мене це зрозуміла і сучасна інтонація і формат поводження з новинами.
При тому, що тон дуже спокійний, не істеричний і не нав'язує свою думку, але при цьому думки ніхто не ховає. Поле, звідки вони беруть новини, це не просто політична та економічна реальність, а й інформаційне поле в тому числі. Якийсь скандал, що вибухнув в соціальних мережах, не менший привід, ніж обвал китайського фондового ринку. Я б сказав, що те життя, яке відбувається в Фейбсуці, так само цікаве, як і життя, яке відбувається на екранах «Блумберга».

 

Мне кажутся ужасно интересными находки «Вокса», причем не только система объясняющих те или иные явления и события карточек. «Вокс» не только публикует новости, но и объясняет их, накручивает на них быструю аналитику и инфографику либо объяснение через таблицы и графики. Для меня это понятная и современная интонация и формат обращения с новостями.
При том, что тон очень спокойный, не истеричный и не навязывающий своего мнение, но при этом мнения никто не прячет. Поле, откуда они берут новости, это не просто политическая и экономическая реальность, но и информационное поле в том числе. Какой-то скандал, разразившийся в социальных сетях, не меньший повод, чем обвал китайского фондового рынка. Я бы сказал, что та жизнь, которая происходит в Фейбсуке, так же интересна, как и жизнь, происходящая на экранах «Блумберга»[1].

  •  

Це речі одного порядку, тому як скандал навколо слова «телички» говорить про те, як змінюється світ в якомусь сенсі не менше, ніж ініціатива Обами. Світ змінюється і ми не до кінця розуміємо нових правил гри в ньому, від цього всі обговорення. Це ж історія одночасно про етику поведінки в соціальних мережах, і про гендерні особливості, і про мову, якою ми розмовляємо один з одним, і про те, що є образливим. І в цих темах бар'єри постійно рухаються, ти не встигаєш зрозуміти, а де ж зараз межі допустимого.

 

Это вещи одного порядка, потому как скандал вокруг слова «телочки» говорит о том, как меняется мир в каком-то смысле не меньше, чем инициатива Обамы. Мир меняется и мы не до конца понимаем новых правил игры в нем, от этого все обсуждения. Это же история одновременно про этику поведения в социальных сетях, и про гендерные особенности, и про язык, которым мы разговариваем друг с другом, и про то, что является оскорбительным. И в этих темах барьеры постоянно двигаются, ты не успеваешь понять, а где же сейчас границы допустимого[1].

  •  

Сьогодні я б написав колонку про те, що відбувається навколо Кобзона. Всі обговорюють, чи треба йому дозволяти лікуватися за кордоном. Популярність думки, що ось ти, гнида, прийняв закон, за яким російських дітей не можна в Америці всиновлювати, а тепер здохни сам. Безвідносно, правий він чи винен, для мене це якийсь сигнал і симптом. Цікаво, що в голові у людей склався такий погляд на речі, досить немилосердний. Зрозуміло, через що він виник, але сам факт, що люди так реагують, про щось говорить.

 

Сегодня я бы написал колонку о том, что происходит вокруг Кобзона. Все обсуждают, надо ли ему разрешать лечиться за границей. Популярность мнения, что вот ты, гнида, принял закон, по которому русских детей нельзя в Америке усыновлять, а теперь сдохни сам. Безотносительно, прав он или виноват, для меня это какой-то сигнал и симптом. Интересно, что в голове у людей сложился такой взгляд на вещи, довольно немилосердный. Понятно, из-за чего он возник, но сам факт, что люди так реагируют, о чем-то говорит[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg