Роза Люксембург
| Роза Люксембург | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Роза Люксембург (Роза Люксембурґ; нім. Rosa Luxemburg, 1870–1919) — німецька діячка робітничого та феміністичного руху, одна із засновниць соціалістичного «Союзу Спартака» і Комуністичної партії Німеччини.
Цитати
[ред.]Свобода лише для прибічників уряду, лише для членів однієї партії, хай там якою чисельною вона є, це — не свобода. Свобода завжди є свободою для інакодумців. |
|||||
Freiheit nur für die Anhänger der Regierung, nur für Mitglieder einer Partei – mögen sie noch so zahlreich sein – ist keine Freiheit. Freiheit ist immer Freiheit der Andersdenkenden. | |||||
| — Про Російську революцію |
Безоглядна революційна рішучість і великодушна людяність — тільки в них справжнє дихання соціалізму. Світ має бути перевернутий, але кожна пролита сльоза, яку можна було осушити — це звинувачення, а кожна людина, яка, поспішаючи у важливій справі, просто через грубу неуважність давить бідного хробака, скоює злочин. |
|||||
Rücksichtsloseste revolutionäre Tatkraft und weitherzigste Menschlichkeit. Dies allein ist der wahre Odem des Sozialismus. Eine Welt muß umgestürzt werden, aber jede Träne, die geflossen ist, obwohl die abgewischt werden konnte, ist eine Anklage, und ein zu wichtigem Tun eilender Mensch, der aus roher Unachtsamkeit einen Wurm zertritt, begeht ein Verbrechen. | |||||
| — газета «Die Rote Fahne» (18 листопада 1918)[1] |
Батьківщиною пролетаря є соціалістичний інтернаціонал.[2] — Повніша цитата: «Батьківщиною пролетаря, батьківщиною, для захисту якої він повинен пожертвувати всім, — є соціалістичний інтернаціонал».[3] |
|||||
Das Vaterland der Proletarier ist die sozialistische Internationale. | |||||
| — «Криза соціал-демократії» |
Dividenden steigen, und die Proletarier fallen. |
Таке життя і людина мусить його таким брати, сміливо, без страху, і з гумором — незважаючи на все.[5] |
|||||
So ist das Leben und so muss man es nehmen, tapfer, unverzagt und lächelnd — trotz alledem. |
Терпець — чеснота революціонера.[6] |
|||||
Geduld ist die Tugend der Revolutionär. |
Без загальних виборів, без необмеженої свободи друку й зборів, без вільної боротьби думок, життя у всіх суспільних установах вмирає, стає лише видимістю життя, де одна лише бюрократія продовжує діяти.[7] |
Помилки, що їх робить дійсно революційний робітничий рух, з погляду історії є незрівнянно пліднішими та ціннішими за непогрішність найкращого «центрального комітету».[8] |
Про Україну
[ред.]Український націоналізм у Росії – це щось абсолютно відмінне від, скажімо, чеського, польського або фінського націоналізму. Це тільки каприз, божевілля кількох десятків дрібних буржуазних інтелігентів, що не має жодного коріння в економічних, політичних або психологічних відносинах країни. Він не має жодних історичних традицій, оскільки українці ніколи не були нацією, не мали ні свого уряду, жодної або національної культури, за винятком реакційних, романтичних поезій Шевченка. Це те ж саме, якби одного прекрасного дня жителі Баварії забажали б створити нову нижньонімецьку націю та уряд![9][10] |
Виноски
[ред.]- ↑ Luxemburg R. Gesammelte Werke. В., 1974. Bd. 4. S. 385.
- ↑ Köhler, S. 181.
- ↑ Кризис социал-демократии (рос.)
- ↑ Köhler, S. 33.
- ↑ Köhler, S. 144.
- ↑ Köhler, S. 82.
- ↑ Сергій Іщенко. Марксизм за 120 хвилин
- ↑ Організаційні питання російської соціал-демократії
- ↑ Українство як каприз (uk) (2019-02-02). Процитовано 2021-03-08.
- ↑ Rosa Luxemburg: Zur russischen Revolution (Teil 3). Процитовано 2021-03-08.
Джерела
[ред.]- Peter Köhler, Die besten Zitate der Politiker — Mehr als 1.000 prägnante Sprüche, Humboldt, 2008
