Распутін Григорій Юхимович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Распутін Григорій Юхимович
Распутин цветная фотография.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Григо́рій Юхи́мович Распу́тін (рос. Григорий Ефимович Распутин, справжнє прізвище Нових, рос. Новых; 1869 — 1916) — російський містик, фаворит імператора Миколи II. Політичний авантюрист, який у ролі «святого старця» все більше впливав на імператора та його сім'ю, ставши одним із найвпливовіших людей Російської імперії.

Цитати[ред.]

  •  

Молитися Богу можна в танці так само добре, як і в монастирі, хвалити його в радості за те добро, яке Він створив, і цар Давид танцював перед ковчегом Господа.

 

Молиться Богу можно в танце так же хорошо, как и в монастыре, хвалить его в радости за то добро, которое Он создал, и царь Давид танцевал перед ковчегом Господа.[1][2]

  •  

Поки я живий, буде жити і династія.

 

Покуда я жив, будет жить и династия.[1]

  •  

Цар землі Руської, якщо ти почуєш дзвін, який повідомить тобі, що Григорій убитий, ти повинен знати це: якщо це буде твій родич, який заподіяв мені смерть, тоді ніхто з твоєї родини, ніхто з твоїх дітей або рідних не залишиться в живих, не мине й двох років, вони будуть вбиті російським народом...

 

Царь земли Русской, если ты услышишь звон колокола, который возвестит тебе, что Григорий убит, ты должен знать это: если это будет твой родственник, который причинил мне смерть, тогда никто из твоей семьи, никто из твоих детей или родных не останется в живых, не пройдет и двух лет, они будут убиты русским народом...[1]

  •  

Я мріяв про Бога... Душа моя рвалася в далечінь... Не раз мріючи так, я плакав і сам не знав, звідки сльози і навіщо вони... Так пройшла моя юність. В якомусь спогляданні, в якомусь сні... І потім, коли життя стосувалося, доторкалося до мене, я біг кудись в кут і таємно молився... Незадоволений я був... На багато відповідей не знаходив... І сумно було... І став я попивати...

 

Я мечтал о Боге... Душа моя рвалась в даль... Не раз мечтая так, я плакал и сам не знал, откуда слезы и зачем они... Так прошла моя юность. В каком-то созерцании, в каком-то сне... И потом, когда жизнь касалась, дотрагивалась до меня, я бежал куда-нибудь в угол и тайно молился...Неудовлетворен я был... На многое ответа не находил... И грустно было... И стал я попивать...[1]

  •  

Я простий мужичок, коли взагалі благодійників шукав, їхав з Тобольської губернії з одним рублем... Приїжджаю в Петербург... Прийшов спершу в Олександро-Невську Лавру вклонитися мощам і за плечем у мене великий мішок з чорною білизною... Виходжу з Олександро-Невської Лаври, питаю деякого єпископа духовної академії Сергія. Поліція підійшла, «який ти є єпископу друг, ти хуліган, приятель». З милості Божої пробіг задніми воротами, розшукав швейцара за допомогою воротарів. Швейцар надав мені милість, давши в шию; я став перед ним на коліна, він щось особливе зрозумів в мені і доповів єпископу; єпископ закликав мене, побачив і ось ми стали розмовляти тоді. Розповідав мені про Петербург, знайомив з вулицями і іншим, а потім з високопоставленим, а там дійшло і до Батюшки Царя, який надав мені милість, зрозумів мене і дав грошей на храм.

 

Я простой мужичок, когда вообще благодетелей искал, ехал из Тобольской губернии с одним рублем... Приезжаю в Петербург… Пришел первое в Александре-Невскую Лавру поклониться мощам и за крыльцом у меня большой мешок с черным бельем… Выхожу из Александро-Невской Лавры, спрашиваю некоего епископа духовной академии Сергия. Полиция подошла, «какой ты есть епископу друг, ты хулиган, приятель». По милости Божией пробежал задними воротами, разыскал швейцара с помощью привратников. Швейцар оказал мне милость, дав в шею; я стал перед ним на колени, он что-то особенное понял во мне и доложил епископу; епископ призвал меня, увидел и вот мы стали беседовать тогда. Рассказывал мне о Петербурге, знакомил с улицами и прочим, а потом с Высокопоставленными, а там дошло и до Батюшки Царя, который оказал мне милость, понял меня и дал денег на храм.[2]

  •  

Природа навчила мене любити Бога і розмовляти з Ним. Я уявляв в очах своїх картину Самого Спасителя, який ходив з учнями своїми... Багато може природа навчити по всій премудрості і всяке дерево, і як з приводу весни. Весна означає велике торжество для духовної людини. Як розвивається в полі, тобто прикрашений світлий травень, так і хто стежить за Господом, то у нього зацвітає душа подібно до травня, у нього таке торжество як день Пасхи, тобто нагадує ніби цей день, коли він причащався, і як розвивається вся весна, так розвивається і торжествує той, хто шукає Господа. Недуховній людині весна теж радість, але тільки як невченому грамота.

 

Природа научила меня любите Бога и беседовать с Ним. Я воображал в очах своих картину Самого Спасителя, ходившего с учениками своими… Много может природа научить по всей премудрости и всякое древо и как по поводу весны. Весна означает великое торжество для духовного человека. Как развивается в поле, то есть украшенный светлый май, так и кто следящий следит за Господом, то у него зацветает душа подобно маю, у него такое торжество как день Пасхи, то есть напоминает как будто этот день, когда он причащался, и как развивается вся весна, так развивается и торжествует кто ищет Господа. Недуховному человеку весна тоже радость, но только как неученому грамота.[2]

  •  

Ходив в Петрів піст на острови і там збирав лико; тягав більше ніж за півверсти в озеро мочити. Хліба їв небагато, а оводів і комарів від себе не відганяв... нехай поїдять тіло і поп'ють погану кров. Я розмірковував: і вони Боже створіння, так і я створений Богом. Якби Бог не дав літа, не було б і комарів. Ах, яка у мужика праця золота і він робить все з міркуванням. Ось і комарів-то погодує і то під Славу Божу... Так ось, не раджу просити чудес або подвиги великі брати, а брати подвиги в міру. Я дійсно отримав користь від оводів і комарів, цифра неписана, і навчився всякому терпінню, взагалі ударам або виснаженню тіла.

 

Ходил в Петров пост на острова и там собирал лыко; таскал больше чем за полверсты в озеро мочить. Хлеба кушал малость, а оводов и комаров от себя не отгонял… пускай покушают тело и попьют дурную кровь. Я размышлял: и они Божие создание, так и я сотворен Богом. Кабы Бог не дал лета, не было бы и комаров. Ах, какой у мужика труд золотой и он делает все с рассуждением. Вот и комаров-то покормит и то во Славу Божию… Так вот, не советую просить чудес или подвиги большие брать, а брать подвиги по мере. Я действительно получил пользу от оводов и комаров, цифра неписанная, и научился всякому терпению, вообще ударам или изнурению тела.[2]

  •  

Коли в храмі священик то потрібно його почитати; якщо ж з панянками танцює, то нагадуй собі, що це не він, а біс за нього, а він десь у Престолу сам служить. А бачиш, що він солодкі обіди зібрав і кумоньок-голубушок скликав, то це тому, що у нього своячка панянка і шурин кавалер, а дружині-то батюшковій і шкода їх, він же Христовий все ж батюшка і не сам, а пошкодував їх, так і представляй в очах картину.

 

Когда в храме священник то нужно его почитать; если же с барышнями танцует, то напоминай себе, что это не он, а бес за него, а он где-то у Престола сам служит. А видишь, что он сладкие обеды собрал и кумушек-голубушек созвал, то это потому, что у него свояченица барышня и шурин кавалер, а жене-то батюшковой и жалко их, он же Христовый все же батюшка и не сам, а пожалел их, так и представляй в очах картину.[2]

  •  

Хто молиться земними поклонами, у тих захворює спина, у мандрівників ноги і все по вторгненню ворожому: постуючих тисне така жага, що ні скажеш, на смиренних посилає з жіночої статі з якими небудь незадоволеннями, на несріблолюбивих наводить ніби завтра помре з голоду, у тих, хто хреститься віднімається рука, нерідко мутяться очі, іноді робляться судоми. У нічний час тим більше велить поспати ворог, а то явить тріск, різний страх і всякі всілякі... На працьовитих намагається нагнати лінощі. Як це все — перемогти! На все потрібно бити: молитися трохи, але бити себе коли нікого немає, міцно правильно і фізично, щоб навіть підлога тремтіла, тільки намагатися щоб ніхто не бачив — тоді це все буде здорово і пройде і будеш досвідчений і приймеш все це з радістю, тому що тебе ворог навчив, а не спокусив — особливо ще навчив любити Бога. — Як боротися зі спокусами.

 

Кто молится земными поклонами у тех заболевает спина, у странников ноги и все по наваждению вражьему: постников давит такая жажда, что ни выскажешь, на смиренных посылает из женского пола с какими ни будь неудовольствиями, на несеребролюбивых наводит будто завтра умрет с голоду, у тех кто крестится отнимается рука, нередко мутятся глаза, иногда делаются судороги. В ночное время тем более велит поспать враг, а то явит треск, разный страх и всякие всяческие… На трудолюбивых старается нагнать леность. Как это все – победить! На все нужно бить: молиться немного, но ударять себя когда никого нет, крепко правильно и физически, чтобы даже пол дрожал, только стараться чтобы никто не видел – тогда это все будет здорово и пройдет и будешь опытен и примешь все это с радостью, потому что тебя враг научил, а не искусил – наипаче еще научил любить Бога.[2]

  •  

Що ж сказати про їх Великдень? У нас всі, навіть неправославні радіють, в обличчях грає світло і видно, що всі тварини веселяться, а у них в основному самому храмі ніякої відради немає, точно хто помер і немає пожвавлення: виходять, а видно, що немає у них в душі Пасхи, як у обранців, а будні. Яке ж може бути порівняння з Великоднем Православ'я. Зовсім це інше. Ой, ми щасливі православні! — Про католицький Великдень.

 

Что же сказать про их Пасху? У нас все, даже неправославные радуются, в лицах играет свет и видно, что все твари веселятся, а у них в основном самом храме никакой отрады нет, точно кто умер и нет оживления: выходят, а видно, что нет у них в душе Пасхи, как у избранников, а будни. Какое же может быть сравнение с Пасхой Православия. Совсем это другое. Ой, мы счастливые православные![2]

Про Распутіна[ред.]

  •  

Якби не було Распутіна, то противники царської сім'ї та підготовники революції створили б його з Вирубової [найближчої подруги імператриці Олександри], з мене, з кого хочеш.[3]

 

Если бы не было Распутина, то противники царской семьи и подготовители революции создали бы его своими разговорами из Вырубовой, не будь Вырубовой, из меня, из кого хочешь.

  — Євген Боткін, придворний медик царської сім'ї (цитата за спогадами його доньки)

Примітки[ред.]