Олег Ольжич
Олег Ольжич | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Олег Ольжич (справжнє ім'я: Олег Кандиба, 1907–1944) — український поет, археолог і громадський діяч. Син Олександра Олеся.
Цитати
[ред.]- Нащо слова? Ми діло несемо.
- Держава не твориться в будуччині,
- Держава будується нині.
- Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами, — та, що перемагає.
- Слава ворогові, що твоєї ненависті вартий.
- Міцніша — віра, і дзвінкіший — чин.
- Є незмінна земля, і усе на ній — зміна невпинна.
- Прокляття моїй плоті,
- Що слабша за мій дух!
- Не роки життєвою мірою — зміст.
- Захочеш — і будеш!
- Здорові і молоді народи не знають самообмеження.
- Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів.
- Дух — крига і стихія вогняна.
- Господь багатий нас благословив
- Дарами, що нікому не підняти.
- Ідея слави вкороновує українську духовність.
- О Націє, що над добро і над зло,
- Над долю, і ласку, і кару…
- Там втрат не буває, де жертва -
- Здобутий в огні бастіон!
- Бо лаврами діл, а не слова,
- Вінчає велика пора.
- Хто має уші — хай слуха!
- Хто має серце — люби!
- Є погляд у того жорстоко прямий,
- Хто смерті заглянув у вічі.
- На грудях зводите руки,
- Бороните душу вашу, —
- Не ждіть ніхто милосердя -
- Я камінь з Божої пращі.
- Хто вмів справедливо карати,
- Той дивиться смерті в лице!
- Ворожою кров'ю і гуком мортир
- Виписує нарід протести.
О, неба сірість, оливо води, |
|||||
— «Пройшли пурпурні фінікійські дні…» |
З книжки-брошури «Евген Коновалець» (Прага, 1941)
[ред.]Полковник Коновалець... |
Був це вождь Богом даний і Правдивий, що в добі чорній і похмурій орлом ширяв під облаки і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзяті когорти до походу і боротьби. |
На обрії громадяться поволі хмари світової війни. Галицька молодь відчуває напруження і хоче чинно стріти події та можливості, що вони принесуть. Студентство на свойому зїзді висуває гасло самоздійснення і кличе українську суспільність до мілітаризації. Закладаються «Січі». |
В полоні, перше в Чорному Ярі, далі в Царицині, віднаходить він давніх товаришів, зокрема Андрія Мельника і укладає з ними пляни на майбутнє. Полонені старшини українці мають готувати себе до недалекої служби власній нації та її збройній силі. Евген Коновалець передбачує розвал російської імперії і хоче зробити все в його силах, щоб його можна було належно використати. В цьому передбаченні і попередженні подій вперше виразно виступає провідницька природа Евгена Коновальця. Старшини відбувають правильні військово-наукові курси, вчаться московської мови, перекладають на українську мову військові підручники і статути[1]. |
В політиці Центральної Ради було досить речей, щоб викликати недовірря і закиди. Але вояцькій натурі 27-літнього Евгена Коновальця державний провід був державним проводом і, глибоко розходячись в свойому націоналізмі з соціялістичним урядом, Евген Коновалець і Січові Стрільці уважали, що не шляхом криз і переворотів у молодій державі, а тільки напруженою конструктивною працею можна осягнути направу відносин. |
Командирам Січових Стрільців Директорія надає ґенеральські ранґи, які вони відхиляють. Висувається плян тріумвірату: Симон Петлюра – Евген Коновалець – Андрій Мельник, одначе військовики хочуть лишитись самі собою. Евген Коновалець віддається розбудові Корпусу, пізніше Дивізії С. С., за короткий час роблячи з неї зразкову, дисципліновану військову одиницю[1]. |
У Парижі засідають конференції, що поступово фіксують утворені відносини. Версальська Европа не визнає ще стану речей на сході, справа Галичини не вирішена остаточно. Все це вимагає від українства постійного поготівля та революційного кипіння, щоб чинами засвідчити в потрібну хвилину свою волю жити та боротися проти накинутих йому чужих форм. |
В тому, як Евген Коновалець зумів завжди схопити суть доби, знайти її розвязку і зробити свої рішення, лежить істота його вождівства, людини надзвичайної чуйности, певности себе, ініціятиви та великого стилю. |
Людина великого політичного хисту, суверенний стратеґ революції і тактик суспільно-політичної роботи, Евген Коновалець покликав до життя новітній тоталітарного типу революційний рух, і то в умовах не власної державности, при людности, і змоги контакту з масою, а в обставинах ворожої окупації, підпілля і незмірних жертв. |
Поїзд приходить на ротердамський двірець о 10.16 вранці. Полковник виступає і простує до готелю «Централь», де спиняється під іменем Йозефа Новака. У кімнаті ч. 104 на нічному столику зявляється чорне розпяття, що з ним вождь подорожує. Він не хоче чекати приїзду секретаря, що спішить літаком з Відня на умовлену годину, і сам скорше порозумівається зо звязковим. |
Могила на цвинтарі «Кросвік» у Ротердамі не замкнула Евгена Коновальця. |
Примітки
[ред.]Джерела
[ред.]- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Кардаш Д. Евген Коновалець. Прага: Секція мистців, письменників та журналістів УНО в Празі, 1941. 24 с.