Перейти до вмісту

Нікольченко Влада Ігорівна

Матеріал з Вікіцитат
Влада Нікольченко
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Влада Ігорівна Нікольченко (нар.) — українська гімнастка. Бронзова медалістка чемпіонатів світу і Європи.

Цитати[ред.]

  •  

Це було у 2016 році, коли я приїхала на перегляд до Києва. Моя перша тренерка поїхала в Америку, але перед від'їздом сказала мені, що якщо я хочу продовжувати кар'єру в спортивній гімнастиці, то потрібно їхати з Харкова до столиці. Інакше я з кожним місяцем буду тільки зменшувати оберти. Папа відмовляв, він хотів відправити мене вчитися за кордон. Але мама прислухалася до мене, а я сказала, що хочу спробувати себе в Києві.[1]

  •  

Спортсмени живуть в особливому ритмі: змагання, тренування, не встигаєш повернутися в Україну — і вже треба знову кудись летіти. У квітні в нас повинно було бути чотири старти за один місяць. Щосереди ти летиш і щопонеділка прилітаєш. Це такий шалений ритм життя, я дуже втомлювалася, але й кайфувала. А якщо сидіти в одному залі в Києві, кожен день бачити одні й ті ж стіни, то тебе починає нудити від одноманітності.[1]

  •  

Після чемпіонату Європи мене навіть не поставили в заявку, — Ірина Іванівна мені пояснювала це тим, що вона подавала мене й Віку Онопрієнко на Олімпійські ігри. Але НОК і Мінспорту без її відома і згоди поміняли мене на Христину Пограничну. На цю тему важко говорити — мені до сих пір нічого не пояснили. Чому поміняли саме мене? На чемпіонаті світу в 2019 році ми з Христиною разом завойовували ліцензії. Але чому моя ліцензія була списана, не знаю.[1]

  •  

...я потрапила до Дерюгіної в той момент, коли в самому розпалі була підготовка до Олімпіади в Ріо. Я побачила, як працює Аня Різатдінова в залі. Спостерігала за нею і загорілася зсередини, поставила собі маленьку мету, про яку нікому не розповідала: посперечалася сама з собою, що в наступній Олімпіаді буду брати участь і я. Цього, на жаль, не відбулося. Але я вдячна Ірині Іванівні та всій збірній України за той шлях у спорті, який я пройшла. Але він ще не закінчився. Ще може бути багато чого попереду.[1]

  •  

Ірина Іванівна роздивилася в мені потенціал, і на першому чемпіонаті світу в 15 років я була вже на четвертому місці, за найдорослішими і найтитулованішими гімнастками світу! Це перевернуло сприйняття всіх: і суддів, і суперниць, і глядачів. Ніхто тоді не розумів, як це сталося? Як дівчата, які виступали в Ріо, можуть програвати 15-річній дебютантці, яка тільки увійшла в світ спорту.[1]

  •  

Про Париж-2024 я скажу швидше «так», ніж «ні». Тому що олімпійський цикл цього разу коротший — не чотири роки, а три. Це великий плюс. А ще я хочу поспостерігати за зміною правил. Кожні чотири роки у нас змінюються правила, і не всі гімнастки можуть під них підлаштуватися.[1]

Про неї[ред.]

  •  

Вона вельми талановита дівчина. Два роки тому, 15-річною Нікольченко на чемпіонаті світу в Болгарії вчинила фурор. Правда, на торішній світовій першості в Баку Влада трохи не впоралася психологічно і виграла всього одну медаль. Можна було брати нагороду в багатоборстві, а бронза у вправах з булавами мала бути золотом. Бо те, що вона видала в фіналі – це космос. Судді Владі недорахували пару балів. Точніше, недописали. Це прикро, бо те, що тоді зробила Нікольченко, було дуже круто. Це великий дар, коли гімнастка у настільки юному віці може так себе проявити.[2]

  Ірина Дерюгіна
  •  

Мені подобається українська молода зірочка Влада Нікольченко. Вона виразна, у неї є своє «я».[3]

  Олександра Тимошенко

Примітки[ред.]