Нікольченко Влада Ігорівна
| Влада Нікольченко | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Влада Ігорівна Нікольченко (нар.) — українська гімнастка. Бронзова медалістка чемпіонатів світу і Європи.
Цитати[ред.]
Це було у 2016 році, коли я приїхала на перегляд до Києва. Моя перша тренерка поїхала в Америку, але перед від'їздом сказала мені, що якщо я хочу продовжувати кар'єру в спортивній гімнастиці, то потрібно їхати з Харкова до столиці. Інакше я з кожним місяцем буду тільки зменшувати оберти. Папа відмовляв, він хотів відправити мене вчитися за кордон. Але мама прислухалася до мене, а я сказала, що хочу спробувати себе в Києві.[1] |
Спортсмени живуть в особливому ритмі: змагання, тренування, не встигаєш повернутися в Україну — і вже треба знову кудись летіти. У квітні в нас повинно було бути чотири старти за один місяць. Щосереди ти летиш і щопонеділка прилітаєш. Це такий шалений ритм життя, я дуже втомлювалася, але й кайфувала. А якщо сидіти в одному залі в Києві, кожен день бачити одні й ті ж стіни, то тебе починає нудити від одноманітності.[1] |
Після чемпіонату Європи мене навіть не поставили в заявку, — Ірина Іванівна мені пояснювала це тим, що вона подавала мене й Віку Онопрієнко на Олімпійські ігри. Але НОК і Мінспорту без її відома і згоди поміняли мене на Христину Пограничну. На цю тему важко говорити — мені до сих пір нічого не пояснили. Чому поміняли саме мене? На чемпіонаті світу в 2019 році ми з Христиною разом завойовували ліцензії. Але чому моя ліцензія була списана, не знаю.[1] |
...я потрапила до Дерюгіної в той момент, коли в самому розпалі була підготовка до Олімпіади в Ріо. Я побачила, як працює Аня Різатдінова в залі. Спостерігала за нею і загорілася зсередини, поставила собі маленьку мету, про яку нікому не розповідала: посперечалася сама з собою, що в наступній Олімпіаді буду брати участь і я. Цього, на жаль, не відбулося. Але я вдячна Ірині Іванівні та всій збірній України за той шлях у спорті, який я пройшла. Але він ще не закінчився. Ще може бути багато чого попереду.[1] |
Ірина Іванівна роздивилася в мені потенціал, і на першому чемпіонаті світу в 15 років я була вже на четвертому місці, за найдорослішими і найтитулованішими гімнастками світу! Це перевернуло сприйняття всіх: і суддів, і суперниць, і глядачів. Ніхто тоді не розумів, як це сталося? Як дівчата, які виступали в Ріо, можуть програвати 15-річній дебютантці, яка тільки увійшла в світ спорту.[1] |
Про Париж-2024 я скажу швидше «так», ніж «ні». Тому що олімпійський цикл цього разу коротший — не чотири роки, а три. Це великий плюс. А ще я хочу поспостерігати за зміною правил. Кожні чотири роки у нас змінюються правила, і не всі гімнастки можуть під них підлаштуватися.[1] |
Про неї[ред.]
Вона вельми талановита дівчина. Два роки тому, 15-річною Нікольченко на чемпіонаті світу в Болгарії вчинила фурор. Правда, на торішній світовій першості в Баку Влада трохи не впоралася психологічно і виграла всього одну медаль. Можна було брати нагороду в багатоборстві, а бронза у вправах з булавами мала бути золотом. Бо те, що вона видала в фіналі – це космос. Судді Владі недорахували пару балів. Точніше, недописали. Це прикро, бо те, що тоді зробила Нікольченко, було дуже круто. Це великий дар, коли гімнастка у настільки юному віці може так себе проявити.[2] |
|||||
| — Ірина Дерюгіна |
Мені подобається українська молода зірочка Влада Нікольченко. Вона виразна, у неї є своє «я».[3] |
|||||
| — Олександра Тимошенко |
Примітки[ред.]
- ↑ а б в г д е Влада Нікольченко: «Я не завершую кар'єру, а роблю паузу». Фокус. Процитовано 7 листопада 2023.
- ↑ Ірина Дерюгіна: Художня гімнастика — не пансіонат шляхетних дівиць. Главком. Процитовано 11 листопада 2023.
- ↑ Олімпійська чемпіонка Олександра Тимошенко: «Україна справді обдарована в художній гімнастиці». Дзеркало тижня. Процитовано 13 листопада 2023.
