Перейти до вмісту

Мірус Борис Михайлович

Матеріал з Вікіцитат
Мірус Борис Михайлович
Стаття у Вікіпедії

Мірус Борис Михайлович (19 серпня 1928, с. Синяково, нині належить до міста Чортків, Тернопільська область — 13 квітня 2021, м. Львів[1]) — український актор. Народний артист Української РСР (1991).

Цитати

[ред.]
  •  

«Я народився в селищі на околиці Чорткова. 1935-го батьки віддали вчитися до польської школи. А через рік перевели у приватну українську. Коли прийшли перші совіти в 1939-му, то я опинився в державній школі №1, де вже вивчали російську мову. Навпроти школи стояла в'язниця, яка відразу ж наповнилася українцями. Забирали навіть школярів». — про дитинство за Польщі та совєтів БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Радянська влада вчителів зі стажем почала звинувачувати й арештовувати, тобто й вони пішли за учнями в камери. Решта мовчали, бо чекісти й політруки попривозили своїх жінок-вчительок, і вже вони керували, насаджували свою ідеологію. А коли почалася війна, совіти тікали, вони за добу постріляли всіх в'язнів. Посеред чортківської тюрми викопали велику яму, поскидали трупи, засипали вапном і загорнули. А зверху квітник влаштували. З приходом німців люди якось дізналися про цей злочин і розкопали яму. Я теж із друзями пішов подивитися, але відразу втік, - моторошно стало». — про те, як учителі реагували на арешти дітей? БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Два Міруси, Іван та Євстахій. Їх не розстріляли у в'язниці, а погнали пішки на Умань. І вже в Умані вбили». — про рідних, які тоді постраждали за совєтів БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Це вже було після перелому, коли фронт пішов на захід. У батька було 10 моргів землі (1 морг=0,56 га), чимало господарських споруд. І ось наше обійстя обрали для ремонтних майстерень зброї. З передової привозили пошкоджену зброю, її ремонтували й повертали на фронт. Жили четверо офіцерів і дядьки-слюсарі, які безпосередньо займалися ремонтом. Кулемети, міномети, автомати, чого тільки не було. Чимало й нової зброї, пам'ятаю пістолети в солідолі - масні такі, гранати... Мені страх як подобалося бувати в тих майстернях. Та й люди хороші були: узбек Магріпов, старший лейтенант Руденко, здається їхній командир. Вони мені довіряли, бо я їм носив самогонку!» — про те, як підлітком довелося допомагати українським партизанам БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«...Знову дивлюся на об'яви. Бачу, набирають у театральну студію. Вступні іспити: мова, байка, етюд... математики не треба! Яке щастя! А в мене уявлення про театр уже є. Тернопільський театр після окупації, як і всі обласні установи, зосередився в Чорткові. Я ходив на вистави, але цікаво було побачити живих артистів на вулиці чи в їдальні. Нипав за ними, як та нишпорка. І це була мені остаточна мистецька ін'єкція. Ще вам скажу, що в усіх школах, де вчився, я співав у хорах. Тягнуло мене на ту сцену не знаю як. Після такого щеплення я вже не міг жити без театру. Заньківчани теж повернулися з евакуації й оголосили набір у студію. Я набрався сміливості й зайшов за куліси. А там ходить у театральному костюмі чоловік, готується до репетиції. Сам мене зачепив, став розпитувати. Це був Роман Гузій. Каже: "Я тебе підготую до вступу". Назвав адресу на вулиці Академічній (тепер проспект Шевченка), мовляв, приходь! Він мене навчив правильно читати вірш Шевченка "Мені тринадцятий минало". Одного разу приходжу, а господиня-полька не пускає мене: "Йди і більше не з'являйся, бо Ромка заарештували"». — про вступ до театрального інституту БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Мама була дуже втішена, що я вже десь зупинився, знайшов себе. А батько сказав: "Ну, ще один циркач буде". До речі, батьки жодного разу в житті мене не бачили на сцені.

...Нас було семеро в родині. П'ять братів і дві сестри. Було кому працювати. Я найменший - мізинчик! Мене берегли й давали свободу. Я цим і скористався». — про те, як батьки поставилися до обраної акторської професії БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Так. Наприкінці квітня 1944 р. я вже поселився в гуртожитку при театрі. Нас набрали близько 40 студентів, але дуже швидко частина відсіялася, і стало 30. У студії мені дуже подобалося, і головне - в мене виходило! Мене вважали перспективним актором. А свої навіть заздрили. Але дефект мовлення заважав так, що мене записали на відрахування. Уявляєте? Викладач культури слова киянин Андрій Бендерський працював зі мною за своїми методиками, проте це не допомагало. Він попросив директора потримати мене ще два місяці й повів до лікаря Акса, який через вправи допоміг мені позбутися заїкання. Я працював над собою несамовито. Ходив у ліс, як навідував батьків, і кричав слова саме з тими буквами, які мені не вдавалися. Я по сей день низько кланяюся тому лікареві, який мене звільнив від заїкання.

...З тридцяти студентів у театрі Заньковецької залишили десять. І чи не відразу я отримав велику роль. Ставили виставу "Одруження Бєлугіна" за О. Островським. В ролі головного героя Бєлугіна - народний артист Олександр Гай, який переїхав до Львова з Москви. Відомий артист! А я в дубльорах. Не вірив, що мені щось випаде, однак ходив на репетиції. Гай відіграв прем'єру, а наступну виставу не може: голосу немає! Що тут почалося: вранішню виставу скасували, влаштували прогон вечірньої. Сам директор дав мені гроші на обід у ресторані й наказав готуватися. Я попоїв і сховався в парку Костюшка (тепер Франка) перед університетом. Як Станіславський учив думати лише про виставу - так і роблю: налаштовуюсь. Тільки б нікого зі знайомих не зустріти, аби ніхто не підсів на лавку. А ввечері мене готували, як у космос. Весь театр зібрався мене підтримати, одягали, гримували. В залі аншлаг, місця вільного немає!

Найбільше я хвилювався, що треба було цілувати партнерку Ганну Босенко, ще й не раз, а вона - дружина головного режисера і художнього керівника Бориса Тягна. Коли на репетиції підійшов сам Тягно й каже: "Не бійся! Цілуй по-справжньому". Він уже з жінкою домовився. Ну я й поцілував, а в наступній сцені раптом розплакався. Це викликало овації: мій перший тріумф! Усі вітали мене, а директор на радощах вручив мені бюст Сталіна.». — про початок театральної творчості БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«23 червня 1949 року я тинявся сам, бо Степан складав останній іспит. Домовилися зустрітися ввечері, щоб піти в театр. Чекаю-чекаю, нема Стефка. Поспішаю в оперний і зауважую на тротуарі на Володимирській чорну машину, при ній дебелий чолов'яга в темному костюмі, а біля паркану - ще четверо. Один із них зупиняє мене: "Ви Степаненко?" - "Ні" - відповідаю. "Ну як же, бухгалтер?" "Та ні, я актор!" - "Мірус?". Я ошелешений - звідки вони мене знають? Поки думав, мене вже скрутили й запакували в авто. З обох боків на задньому сидінні притиснули: "Документи є?" - "Є" - і рукою в пазуху. А вони мене за руку хап: "Ми самі", - злякалися, що як у мене зброя. І повезли на Короленка (тепер вул. Володимирська), 33.

...Але, ви знаєте, я вірив, що це якась помилка, що скоро вийду на волю з гордо піднятою головою. А побувати у в'язниці - неабиякий досвід для актора. Хіба знав, що мене чекають етапи й табори?». — про арешт КДБ внаслідок репресій БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Я його чекав: думав, слово дадуть. А виявляється, справу відправили в Москву, а там "тройка" присудила 10 років таборів і п'ять - "пораженіє в правах". Після майже року внутрішньої тюрми на Короленка мене переводять у Лук'янівську в'язницю. Там була одиночна камера, а тут 100 чоловік у камері! Та вже якесь спілкування! Багатьох знайомих зустрів. Навіть "подєльніков", самого Стецька! На Лук'янівці в мене з'явився товариш - киянин Боря Альтер. Він був членом СЄМ (Союз єврейської молоді), тобто за свій націоналізм сидів. То цей Альтер підійшов до Стефка і в мордяку: "Це тобі за Міруса".

...Думав, вдавлю його, ледве втримався. Мене ж також били! Але тепер я його не виню. Дослідники вже знайшли свідчення, що таки справді в театральному інституті існувала підпільна група ОУН. Роман Горак мені розповідав, що в цій справі, крім мене, ще 15 чоловік заарештували...

Після двох тижнів Лук'янівки мене повезли в Москву, в пересильну тюрму на "Красной Прєснє". Яких тільки народів я там не зустрів, яких мов не почув! Потім були етапи: Ярославль, Вологда, Котлас, Інта, Ухта, Печора.... У вологодській пересилці нас повели до перукарів-жінок. Досі не можу забути їхнього жахливого, неймовірно плюгавого матюкання. Це був страшенний моральний стрес для мене. У нас до матері на "ви" зверталися, руку цілували, а тут по-матері лаються! Там же, у Вологді, в сусідній камері була золота рамка з написом: "Тут перебував Й.В.Сталін". Півроку по пересилках везли мене до концтабору. І нарешті "Речлаг" Воркута. Тут уже не було "блатних" і побутових злочинців - самі політичні. Всі нації Радянського Союзу сиділи там! А найбільше українців, яких, до речі, так ніколи не називали, а тільки - "бандерівці"! І я попав до своїх, українців, багато їх сиділи ще з 1944-го року. Вони мене взяли під опіку, і ледь не з перших днів я опинився в самодіяльності. Працювали важко в шахті на четвертому горизонті, це 300-400 метрів під землею. Але мені давали легшу роботу. Поважали за акторство й за те, що я ніколи не скиглив, не плакав. Як хтось занепадав духом, то я міг розвеселити своїм гумором. Працював "сцепщіком" вагонеток, "коногоном". Соромно сказати, але мені довелося вивчити матюки, бо в деяких ситуаціях коні розуміли тільки такі вислови». — про суд та відбування покарання БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«"Ліс" О. Островсього, "Ревізора" М. Гоголя, "Ведмедя" А. Чехова, "Шельменка-денщика" Г. Квітки- Основ'яненка, різні інтермедії. А режисером у нас був легендарний Гліб Затворницький - учень Курбаса і Меєрхольда. Разом з О. Довженком він колись працював над фільмом "Щорс".

Постановником "Шельменка" вирішив бути я, і головну роль залишив собі. Думаю, хоч вільно дихну українською мовою. Капітана Скворцова доручив зіграти вчителю з Донбасу й офіцеру-власовцю Ареф'єву. А на роль Шпака я запросив Нікітіна. Це був професійний нишпорка й полковник МГБ. Йому подобалося бавитися в "театр", бо він, до певної міри, теж грав роль в'язня: таке мав завдання. Насправді його навіть начальство боялося.

В моїй інтерпретації, Шельменко виходить кмітливішим, усіх пошив у дурні. Наче натяк на протистояння табірного начальства і в'язнів-українців. Це зрозуміли не лише земляки. Після вистави дехто казав: "О, оні і словамі стреляют не хуже!» — про участь у табірній самодіяльності БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Слава Богу, після ХХ з'їзду партії настала "відлига", й нас почали звільняти. Наприкінці 1956-го року я вийшов з концтабору, а в березні 1957-го знову був у трупі рідного театру». — про дострокове звільнення БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Була партійна організація, були "сексоти", цензура, стежили за всім. Наприклад, коли відзначали 100-річчя смерті Кобзаря, заборонили у Львові читати "Заповіт". Не дозволяли вживати слово "Україна", заміняли на "Батьківщина". Партія казала: "Не треба розбурхувати народ". У виставі "Невольник" я грав самого Шевченка. Мої монологи креслили, аби нічого зайвого не прозвучало. Та все одно з моїх інтонацій люди зрозуміли, що "невольник" - це і є Україна! У Львові пошепки про це говорили». — про сильний ідеологічний тиск у театрі БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

  •  

«Переконаний, що ні. Живу пісню й живу гру ніщо не замінить. І, хоча людей зараз розбещують примітивним жанром, недолугими фільмами, все це минеться, як минулися "блатні" пісні... Хвилює інше. Чи не зміниться тематика театральних вистав? Чи не зникне глибина думки? А ще - мені болить байдужість молодих акторів. З'явилося багато можливостей у кіно, рекламі, на телебаченні. Актори - не бідні люди. Але часом слухаєш їхні розмови про рекламу, що там більше платять, гроші-гроші, - й сумно стає. Бо ніхто не говорить про репертуар, нові ролі, професійний розвиток, про успіхи колег з інших театрів. Система Станіславського й Немировича-Данченка похитнулася!» — про перспективи розвитку театру та його конкуренти легкий жанр, цифрові технології та інтернет БОРИС МІРУС: "БАНДЕРІВЕЦЬ" — ЦЕ БУЛО НАЙГІРШЕ КЛЕЙМО У СТАЛІНСЬКОМУ ТАБОРІ" (12 липня 2019 року)

Примітки

[ред.]