Мірошниченко Євгенія Семенівна

Мірошниченко Євгенія Семенівна

Стаття у Вікіпедії

Мірошниче́нко Євге́нія Семе́нівна (12 червня 1931, с. Графське, Вовчанський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР — 27 квітня 2009, Київ, Україна) — радянська та українська оперна співачка; педагог, професор. Народна артистка СРСР, лауреат Державної премії СРСР (1981) та Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972). Герой України (2006). Почесна громадянка Києва та Харкова.

Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Цитати

«Своє народження як співачки пов’язую насамперед із „Травіатою“ — цим шедевром Джузеппе Верді. Саме в ній відбулося моє артистичне становлення. А трагічна й чарівна Віолетта — моя незрадлива й щира любов». — про дебют на сцені театрунавесні 1957 року у опері Джузеппе Верді «Травіата» в ролі Віолетти в інтерв’ю журналу «Музика» Євгенія Мірошниченко — голос, який неможливо забути

«Аби приборкати незайману вольницю, у нас, в училищі, ввели військову дисципліну: розділили всіх по ротах і загонах, призначили командирів, вирядили в однострій. Воєнруком в училище призначили колишнього моряка, пораненого в перших боях і за станом здоров’я звільненого в запас. Щодня чергові обов’язково драїли у нього палуби (підлогу) – рішуче належало позбуватися вошей та корости!» — про навчання на зв’язківців разом із сестрою Людмилою у спеціалізованому жіночому ремісничому училищі № 5 у Харкові, починаючи з листопада 1943 р. Євгенія Мірошниченко. 1. Колоратурна Віолетта

«Від 1947-го року я вже співала в Москві, у Великому театрі. Бо ж Йосип Віссаріонович дуже любив щорічні огляди художньої самодіяльності “Трудових резервів” Радянського Союзу, а мене саме в ці “резерви” й запхнули...» — про участь у гуртках художньої самодіяльності Євгенія Мірошниченко. 1. Колоратурна Віолетта

«Головне, співаю і думаю: “Ой, а що ж це за куплет у мене? Невже третій?! Гаразд, думаю, заспіваю за ним – другий, а потім – перший. Хто там текст знає?” З іншого боку, могла б і зовсім розгубитися, втекти зі сцени. Але де б тоді опинився мій керівник, Зіновій Давидович Заграничний – на Колимі? У такому разі Йосип Віссаріонович точно сварили б його: “Пачэму неподготовленного рэбенка выставили на сцену?”» — про татуювання на руці у вигляді букви «Є» Євгенія Мірошниченко. 1. Колоратурна Віолетта

«Як хочете мені, викручуйтеся на сцені! Забули слова? Що на думці, те й співайте!» — про навчання власних учениць професоркою Національної музичної академії на власному досвіді Євгенія Мірошниченко. 1. Колоратурна Віолетта

«По факту в консерваторії я закінчила тільки чотири курси, а диплом отримала вже тоді, коли була народною артисткою. До всього іншого, у мене навіть шкільного атестата не було. Коли оформляли на роботу в театр, ніхто не запитав, чи маю диплом, чи ні – просто попросили написати заяву. Потім я все-таки закінчила вечірню школу заводу “Арсенал” на вулиці Енгельса і занесла документ у відділ кадрів. Моя самовпевненість меж не знала. Прийшла народною артисткою та й кажу: “Свого часу я, знаєте, не отримала диплом, бо не мала атестата зрілості. Ось вам атестат!” Протягом сорока хвилин мені диплом виписали… Коли я принесла документ у клас Марії Едуардівні Донець-Тессейр, та вигукнула: “Господи, Женю, яка ж ти аферистка! А якщо комусь спаде на думку підняти архіви, а ти там жодного іспиту не склала?!”» — про те, як у 1957-1997 рр. служила солісткою (лірико-колоратурне сопрано) Київського державного академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка практично не маючи відповідної освіти Євгенія Мірошниченко. 1. Колоратурна Віолетта

«Витьохкую я соловейком, а сама очей не зводжу з Фіделя. “Якщо він на мене не зиркне, – думаю, – більше на жоден прийом не піду. Не може такого трапитися, він повинен, він по-ви-нен...” І раптом голова у Кастро смик-смик, а потім він і сам до мене повернувся. А як побачив (точніше, звичайно, сказати – почув: хіба я красуня якась?), усім корпусом розвернувся і завмер. Ну, і я вже, звісно, виклалася». — про зустріч із Фіделем Кастро Євгенія Мірошниченко. 1. Колоратурна Віолетта