Мусаковська Юлія Юріївна

Юлія Мусаковська

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Юлія Мусаковська — українська поетеса (нар. 9 липня 1982). Перекладачка шведської літератури. Членкиня Українського ПЕН.

Цитати

Автор із його твором і читач схожі на дзеркала, які встановлюють одне навпроти одного. В результаті їхньої взаємодії народжується множина реальностей, схожа на дзеркальний коридор. Навіть коли автору здається, що він чи вона лише відтворюють існуючу реальність, він відчиняє цей символічний портал, а те, що станеться далі – найцікавіша загадка.

Вже самим творенням літератури, написанням книжок автор висловлює певну позицію. Різні читачі знаходять у літературі своє: хтось – розвагу, хтось – психотерапію, а хтось – стимул до дій.

В сучасному світі ми спостерігаємо тенденції до шаленого пришвидшення темпу життя і відповідного спрощення інформаційних форматів. Популярні жанри сучасності – це твіти, сторіз і статті у Вікіпедії. Проте, кожен тренд породжує антитренд, до того ж завжди існуватиме тип «складної людини», якій потрібні лонґ-ріди, грубі книжки та камерні події. Література є сильним засобом протидії кліповому мисленню, від якого потерпає сучасне покоління.

Ми не маємо права чогось вимагати від письменника, навіть якщо йдеться про активну соціальну позицію. Але тут постає питання: як тоді самому письменнику живеться з усвідомленням того, що він чи вона має силу щось змінити – але не робить цього?

Письменник – це такий собі лоренцівський метелик, який напозір незначними рухами здатний спричинити суттєві зсуви, зміни в майбутньому. Це переконання мотивує мене продовжувати писати – замість того, аби зосередитися повністю на фаховій сфері, в якій багато років успішно працюю поза літературою.

Слово здатне змінити абсолютно все. За своєю природою слово – потужний інструмент, а в умовах війни – це зброя. Слово здатне давати надію і зцілювати, але також вселяти зневіру і знищувати. Відомо, що назви, які дають речам чи явищам, ключові формулювання насаджують ставлення до них – до прикладу, «ніколи знову» проти «можем павтаріть».

Цитуючи стародавній китайський трактат Сунь-дзи: «Війна – це мистецтво брехні», – отже, зростає роль слова у вигляді дезінформації та пропаганди. Письменнику важко прийняти таку змінену, руйнівну функцію слова. Література може протиставити цьому іншу функцію – фіксувати та (пере)осмислювати події без втрати людяності. Навіть попри те, що єдиний прийнятний спосіб закінчити війну – це перемогти.

Що може письменник у сучасному VUCA-світі, нестабільному, невизначеному, складному і неоднозначному? Дуже мало і дуже багато водночас.

Я гостро відчуваю, що бездіяльністю можна порушити тонку матерію прийдешнього часу. Література – це моя соціальна відповідальність, немовчання у власний спосіб про те, що вважаю важливим.