Перейти до вмісту

Моргунець-Ісаєнко Олеся Олександрівна

Матеріал з Вікіцитат
Моргунець-Ісаєнко Олеся Олександрівна
Стаття у Вікіпедії

Олеся Олександрівна Моргунець-Ісаєнко (17 листопада 1984, смт Козелець, Чернігівська область[1][2]) — українська режисерка, продюсерка, режисерка монтажу, сценаристка, членка Української кіноакадемії[3]. Дружина Андрія Ісаєнка[4].

Цитати

[ред.]
  •  

«Наша родина святкує Різдво 25 грудня вже третій рік поспіль. Хоча ми також святкуємо його і в січні, адже, це можливість розділити його з рідними, які дотримуються інших традицій. Але я насправді переконана, що офіційно Різдво має бути 25 грудня — так, як це було до революції 1917 року, коли українці святкували 25 грудня. Ці традиції та звичаї треба повертати, бо вони були вкрадені Радянським Союзом». — про ставлення до святкування Різдва саме 25 грудня в інтерв'ю 24 каналу "Щедрик" варто подивитися, – відверта розмова з режисеркою фільму Олесею Моргунець-Ісаєнко (5 січня 2023 року)

  •  

«Для мене війна в Україні триває з 2014 року. Коли ми знімали кіно, мені було очевидно, що це паралель з «русскім міром», що він уже прийшов на Донеччину й Луганщину. Я до 24 лютого відчувала, що відбудеться війна, зібрала тривожну валізку. Тому не можу сказати, що в моєму кіно після 24 числа щось змінилося. Ми не переробляли нічого, не підлаштовували ні під що. Уже був готовий сценарій, написаний 2018 року чи навіть 2017-го. А 2020-го ми все зробили. Наша сценаристка знайшла вдалі епізоди, які дійсно перегукуються з сучасною війною, що відбувається в Україні.

До того я працювала над фільмом «Рубіж. Грубешівська операція». У нас там є момент, де Молотов говорить текст, який говорив Лавров. Тому для мене жодних відкриттів не було». — про ставлення до війни росії з Україною в інтерв'ю Mind Режисерка художнього фільму «Щедрик»: Я роблю кіно для своєї доньки (16 січня 2023 року)

  •  

«Я почала з ігрового кіно. Перша короткометражна робота в мене – «Віолончель», другий повнометражний фільм – «Казка про гроші» студії ім. Довженка, ігровий, там дуже цікава історія, ми за пів року створили кіно. А потім я зробила дві документальні стрічки, історичні.

Якраз після перегляду «Казки про гроші» продюсер запропонував мені історію про українсько-польські стосунки. Я познайомилася з цією ідеєю, прочитала про Грубешівську операцію, зрозуміла, що нічого не знаю і мені дуже цікаво дізнатися, що насправді було. Так виник фільм «Рубіж. Грубешівська операція». Коли ми працювали над ним, віднайшли тему про депортацію українців з території Польщі 1944–1946 років. Це була окрема велика операція, коли пів мільйона українців, що проживали на прикордонній території, депортували з Польщі – як тоді казали, на територію «исконной родины». Йшлося про Кременчук, Луганськ, Донецьк.

Згодом продюсер Артем Колюбаєв запропонував мені робити фільм «Щедрик», дуже просив, щоб я почитала, бо я спочатку не хотіла подаватися на патріотичне кіно в Міністерство. Але прочитала – і мене зачепила ця тема, оскільки там були українсько-польські стосунки, українсько-єврейські стосунки, Друга світова війна, були діти, а я дуже хотіла тоді попрацювати з дітьми. Та й пісня «Щедрик» не може залишати нікого байдужим.

Такий шлях. А зараз я знову зняла документальний фільм – «І кожна річка», це повністю моє кіно, я йшла до нього п’ять років. Дуже люблю його. Стрічка пов’язана з екологією. Загалом усе моє кіно більш просвітницьке. Документальні фільми – радше науково-популярні, розповідають людям про історію, про екологію. Ігрові фільми розказують про історію уже засобами художнього кіно, через акторів. Все ж таки намагаємося розповісти людям більше про нас, про українців.

Складніше працювати, мабуть, із документальним кіно, як би це дивно не звучало. Це два різних жанри, усе інакше, скрізь є свої переживання. В ігровому кіно ти все можеш підготувати, а в документальному – не знаєш, що на тебе чекає. І дуже непростий процес монтажу в документальних фільмах. У художньому все зрозуміліше. Вони різні. Але і те, і те мені подобається. Хочу продовжувати працювати як із документалістикою, так і з ігровими фільмами». — про досвід у зйомках фільмів у інтерв'ю Mind Режисерка художнього фільму «Щедрик»: Я роблю кіно для своєї доньки (16 січня 2023 року)

  •  

«Мабуть, те, що мене чіпляє, коли я про це читаю, і хочу дізнатися, чого не знаю. Що може здивувати мене, а я своєю чергою – здивувати глядачів. Я завжди кажу, що роблю кіно для своєї доньки. От фільм «І кожна річка» присвячений моїй доньці, тому що це про екологію, про майбутнє. Але ж і «Щедрик» – це кіно для нашого майбутнього, для дітей, його, до речі, дуже гарно сприймають підлітки, від них багато хороших відгуків. Вони проникаються цією історією». — про критерії за якими оцінює та обирає для себе історію, яку хоче показати глядачу на екрані в інтерв'ю Mind Режисерка художнього фільму «Щедрик»: Я роблю кіно для своєї доньки (16 січня 2023 року)

  •  

«Тому що неможливо окупити кіно. Воно коштує стільки… У нас немає такої кількості кінозалів, де його прокатати. Й історичне кіно, і будь-яке інше. Нам треба виходити на ринок, щоб продавати його за кордон. Там ринок теж закритий, і це не так просто. Це велика робота, щоб ми з ними відкрили ринок, напрацювали домовленості. Там уже є французи, британці. Потрібно створювати копродукцію, і щоб стрічка була англомовною, наприклад. Бо ніхто не зацікавлений купувати фільми українською мовою.

Є дуже хороший приклад не дуже хорошої росії. Коли вони підняли свій кінематограф якраз завдяки інвесторам та змінам в оподаткуванні. Колись була ідея, щоб Національна лотерея фінансувала кінематограф, але й вона десь зникла. Ніхто не хоче вкладати гроші в бізнес, який не приносить ніякого прибутку. Тому лише держава може підтримувати такі фільми. Та й загалом у всьому світі за державними програмами фінансується патріотичне чи науково-популярне кіно. Інакше воно не може існувати.». — про те, чому й досі немає механізму, коли існують студії, що фінансують фільми в інтерв'ю Mind Режисерка художнього фільму «Щедрик»: Я роблю кіно для своєї доньки (16 січня 2023 року)

  •  

«Я фільмоман. У кожному періоді був режисер, якого я дивилася. Треба багато переглядати, брати до уваги смак, дивитися те, що написано по книжках класичних режисерів, навіть якщо складно. Берґмана, Фелліні, Параджанова, Довженка. «Землю» треба точно подивитися, щоб розуміти естетику українського кіно. І далі величезний список людей, які мені подобаються. Усі троє Андерсонів, Трієр, Тарантіно. Класику варто подивитися. На них гарно базувати потім свої історії». — про власні уподобання до кіно в інтерв'ю Mind Режисерка художнього фільму «Щедрик»: Я роблю кіно для своєї доньки (16 січня 2023 року)

Про неї
  •  

«...коли народилася дочка, ми в сім'ї почали спілкуватися українською, щоб дитина також її вивчала. До речі, у мене україномовна дружина, яка з перших днів знайомства привчала мене до рідної мови. Часом вона може мене виправляти, коли я на емоціях можу щось сказати російською. Навіть донька каже: "Тато, що за російська мова?" Я виправляюся». — чоловік Андрій Ісаєнко в інтерв'ю УНІАН "Сутички з росіянами були, коли вони поводилися не по-чоловічому", - актор Андрій Ісаєнко (21 січня 2024 року)

Примітки

[ред.]