Марсі Шор

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марсі Шор
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Марсі Шор (англ. Marci Shore; нар. 1972) — американська історикиня, дослідниця історії Східної Європи, професорка інтелектуальної історії Європи Єльського університету[1]. Чоловік — американський історик Тімоті Снайдер.

Цитати[ред.]

  •  

Американці – як люди на «Титаніку», вони завжди думають, що їхній корабель не потоне, що їхній корабель найбільший, найновіший, найкрасивіший і найкращий... Працюючи зі Східною Європою, знаєш, що потонути може будь-який корабель, якщо зіткнеться з айсбергом[2].

  •  

Віра в те, що американці вбирають ліберальні цінності з молоком матері й безповоротно, є ілюзією. Я постійно нагадую про те, що Чеслав Мілош писав перед смертю Сталіна: «obyczaj cywilizacji jest kruchy» — «звичка цивілізації є крихкою». Для американців ця істина так само справедлива, як і для інших[3].

  •  

Інтелектуальна історія одночасно включає в себе історію ідей та інтелектуалів. Я пишу такий вид інтелектуальної історії, який розміщує ідеї у часі, просторі та біографіях особистостей[4].

  •  

Історія не показує нам, що трапиться, але вона відкриває те, що може трапитися. Розуміння того, що відбулося в минулому, провокує нас ставити собі питання, про які ми інакше навіть і не думали б[3].

  •  

Є речі, пов'язані з радянським досвідом, які я не зрозумію ніколи. Але як пояснити, що ті самі російські тролі за тисячі кілометрів, в іншому місці, через кілька років проробляють ті самі штуки з мого боку Атлантики[2]?

  •  

Жан-Поль Сартр описує сьогодення як межу між en-soi («в собі») та pour-soi («для себе»). Цим поняттям він позначає межу між тим, що було, що сталося, ким ти був до цього моменту, тобто те, що є інертним, що не можна змінити – і можливість вийти за межі того, що було, і ким ти був, можливість чогось нового. Цей кордон – сьогодення – є з нами щомиті, але ми здебільшого цього не помічаємо. Ми не усвідомлюємо, що переходимо цей кордон зі сфери фактичності у сферу трансцендентності. Революції освітлюють цю межу[5].

 

Jean Paul Sartre describes the present as a border between the en-soi (the “in-itself”) and the pour-soi (the “for-itself”) by which he means a border between what has been, what has happened, who you have been up to that moment, that is, what is inert, cannot be changed—and the possibility of going beyond what has been, and who you have been, the possibility of something new. That border—the present—is with us every moment, but we generally do not notice it. We’re not conscious of crossing that border from the realm of facticity into the realm of transcendence. Revolutions illuminate that border[6].

  •  

Сергій Жадан. Це геніальний письменник, поет, прозаїк та лідер рок-гурту «Собаки в космосі».
«Месопотамія» – це роман, що складається з різних оповідань, переважно прози з деякими віршами. Сюжетні дії оповідань відбуваються у Харкові, місті на сході України, де зараз живе Жадан, який за походженням із Донбасу. Навесні 2014 року було незрозуміло, чи відбудеться повстання сепаратистів у Харкові, чи не стане місто також частиною території, яка опинилася у полумї війни[5]. — про роман «Месопотамія»

 

Serhiy Zhadan. He’s a brilliant writer, a poet, novelist, and the lead singer of the ska band Sobaky v Kosmosi (Dogs in Outer Space.)
Mesopotamia is Zhadan’s most recent book to appear in English. It’s a novel composed of different stories, mostly prose with some poetry as well. The stories are set in Kharkiv, a city in eastern Ukraine where Zhadan, who is himself from the Donbas, now lives. It was unclear in spring of 2014 whether there was going to be a separatist rebellion in Kharkiv, whether it was also going to become part of the territory ensconced in war[6].

  •  

Жанна Слоньовська, польська авторка, яка народилася в Україні. Це її дебютний роман. Йдеться про чотири покоління жінок, які ділять помешкання у будинку у Львові. Оповідь охоплює час від радянського терору 1930-х років до української революції 2014 року. Це роман-виховання, оповідач якого – наймолодша із трьох жінок, наближаючись до свого повноліття, захоплює читача археологією Львова. Колись габсбурзьке, потім польське, а зараз – пострадянське українське місто розкривається, наче композиція, що складається із багатьох шарів. Це – прекрасний роман[5]. — про книгу «Дім з вітражем»

 

Żanna Słoniowska, a Ukrainian-born Polish author. This is her debut novel. It’s about four generations of women who share an apartment in a house in Lviv. The story extends from the Soviet Terror of the 1930s to the Ukrainian revolution of 2014. This is a Bildungsroman, in which the coming-of-age of the narrator, the youngest of the women, draws us into an archaeology of Lviv; the once-Habsburg, then-Polish, now post-Soviet Ukrainian city reveals itself as a layered composition. It’s a beautiful novel[6].

  •  

Знання історії не є магічною пілюлею. Чого, втім, вона може нас навчити, то це бути чутливими до умов та обставин, за яких руйнується моральність, краще усвідомлювати їх[3].

  •  

Павел Пєньонжек — це дуже молодий польський журналіст. Його побив спецназ президента України Віктора Януковича в перші дні Майдану, у грудні 2014 року. Незважаючи на це, він залишився в Україні, а після поразки Януковича та його втечі до Росії пішов, за його словами, на Донбас. Розповіді Пєньонжека розкривають трагедію гібридної війни в епоху постправди: людей, по суті, вбивають з причин, що є надуманими[5]. — про книгу Павела Пєньонжека «Привітання з Новоросії»

 

Paweł Pieniążek is a very young Polish journalist. He was beaten by Ukrainian president Viktor Yanukovych’s riot police in the early days of the Maidan, in December 2014. Nonetheless, he stayed in Ukraine, and after Yanukovych’s defeat and flight to Russia, followed his story to the Donbas. This is some of the best reportage from a little-understood war. Pieniazek’s stories reveal the tragedy of hybrid war in the age of post-truth: people are being killed in fact for reasons that are fiction[6].

  •  

Революції також розкривають аспекти своєї тимчасовості. Під час Майдану люди почали втрачати уявлення про час, межа між днем та нічною стиралася. Чи означає це, що досвід людей стосовно сприйняття часу змінюється? Сьогодення завжди було проблемою для філософів: як можна охопити сьогодення, яке, здається, не має тривалості? Як тільки ви намагаєтесь впіймати його, воно уже стало минулим[5].

 

Revolutions also reveal aspects of temporality. During the Maidan, people began to lose track of time, the distinction between day and night blurred. What does it mean that the human experience of time changes? The present has always been a problem for philosophers: how can we capture the present, which seems to have no duration? As soon as you try to grab it, it has already passed[6].

  •  

Я потрапила до Східної Європи у такому віці, коли легко зазнають впливу вражень, у 1989 році. Потрапила у атмосферу драми падіння Берлінської стіни, революцій, розпаду Радянського Союзу. Я була представником останнього покоління, вихованим під час Холодної Війни. Я виросла з візією світу епохи Рейгана як двох таборів, які розділені залізною завісою. Всі ці події розгорталися саме тоді, коли почала формуватися моя політична свідомість[5].

 

I got involved in Eastern Europe because I was at an impressionable age in 1989. I was caught up in the drama of the fall of the Berlin Wall, the revolutions, the breakup of the Soviet Union. I was the last generation raised during the Cold War. I grew up with a Reagan Era vision of the world as two camps divided by an Iron Curtain. All of that unraveled just as I was coming into political consciousness[6].

  •  

Я прагнула зафіксувати революцію як пережитий досвід. Коментар до Української революції в основному був написаний, звісно ж, політологами та політичними діячами, які звикли писати про події, коли вони відбуваються, розмірковуючи про їхній вплив на геополітику.
Ця книга не містить рекомендацій щодо політики. Вона не стверджує, що слід застосовувати санкції проти країни X, а не проти країни Y. Це спроба накласти обличчя звичайних людей на історичні події, зафіксувати суб'єктивний досвід учасників подій, допомогти нам зрозуміти, що спонукає людей ризикувати своїм життям, прийняти рішення, яких за кілька місяців до цього вони навіть не могли б собі уявити, не могли увити, що здатні так вчинити[5]. — про власну книгу «Українська ніч. Історія революції зблизька»

 

I wanted to capture the revolution as lived experience. The commentary on the Ukrainian Revolution was largely being written, understandably, by political scientists and policy people who are used to writing about events as they occur, reflecting on their impact on geopolitics.
This book offers no policy prescriptions. It does not say we should put sanctions on x but not on y. It tries to put human faces on historical actors, to capture the subjective experiences of participants, to help us understand what pushes people to risk their lives, to make decisions that a few months earlier they never could have imagined themselves making[6].

  •  

Як, можливо, всі гуманітарні та соціальні науки, інтелектуальна історія є спробою зрозуміти людську природу. Однією з причин чому я люблю досліджувати інтелектуальну історію Східної Європи є в тому, що це частина світу, де інтелектуали мають часто живі ідеї – тобто вони пов’язані з ідеями не лише як з образними предметами дослідження, але як з речами, в яких живуть[4].

  •  

Caviar and Ashes. A Warsaw Generation's Life and Death in Marxism, 1918-1968 (укр. Ікра і попіл. Життя та смерть Варшавського покоління марксистів, 1918-1968) є історією великого ідеалізму і великого розчарування, про непосильний тягар суб’єктивності, про спокусу «гегелівського укусу», про відносини між Голокостом і сталінізмом, і, перш за все, про досвід марксизму в теорії і комунізму в практиці[4].

  •  

Книжка The Taste of Ashes. The Afterlife of Totalitarianism in Eastern Europe (укр. Смак попелу. Загробне життя тоталітаризму у Східній Європі) є передусім текстом який ставить за мету пояснити Східну Європу американцям, і також намагається розповісти чому падіння комуністичної системи не було історією про Чарівника з країни Оз, в якому зла відьма помирає, і всі живуть довго та щасливо. Це історія про моральну неоднозначність, і про примус робити вибір в ситуаціях, в яких не існує можливості залишитися безвинним – і в цьому сенсі це історія про трагедію людської природи[4].

  •  

The Ukrainian Night: An Intimate History of Revolution (укр. Українська Ніч: Особиста історія революції) це книжка, яку я зовсім не збиралася писати; книжка, яка «оволоділа» мною в якомусь сенсі. Спостерігання подій Майдану, навіть з Відня, мало драматичний вплив на мене: в усі роки проведені мною у Східній Європі, це була найдивовижніша річ, яку я бачила «в режимі реального часу». Я розумію, що це була справжня революція, перша до якої я була настільки близько; те, що сталося, було не лише політичною трансформацією, але також екзистенційною трансформацією, трансформацією людських душ[4].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg