Перейти до вмісту

Лілія Батюк-Нечипоренко

Матеріал з Вікіцитат
Лілія Батюк-Нечипоренко
Стаття у Вікіпедії

Лілія Батюк-Нечипоренко (справжнє ім'я — Нечипоренко Лілія Владиславівна, нар. 14 вересня 1971 в селі Кучаків Бориспільського району Київської області) — українська поетеса.

Цитати з творів[ред.]

  •  

Вже синичка не чита нотацій,
Щось щебече у гнізді новім.
Щастя має безліч варіацій —
Сонце, вітер чи весняний грім.[1]

  •  

А іноді варто спинитись чи вчасно піти —
І матимеш змогу вціліть, усвідомити суть.
Самотність — не шлях у пусті незбагненні світи.
Самотність — момент,
щоб себе пригадать, осягнуть.[1]

  •  

Тепер і в прощаннях я бачу прихований зміст:
З роками навчилася тратити і не втрачать —
В розлуці шукати наступної зустрічі міст.[1]

  •  

Життя нове невпинно і незримо
Торкає світ жагою існування.[1]

  •  

Свіча мій сумнів спалить у вогні,
Молитва звільнить душу від жахіття. — «Молитва»[1]

  •  

Пробач, що часом бідкаюсь і злюсь.
Буває потім соромно і смішно,
Коли назад погляну без жалю
І зрозумію: все на краще вийшло. — «Молитва»[1]

  •  

Ти вчиш мене ощадно, бережеш,
Та я урок не завжди розумію,
А ти його повторюєш без меж,
І сил даєш, і віру, і надію. — «Молитва»[1]

  •  

Когось лякають невеличкі зміни,
Я, мов повітрям, дихаю новим.
Вікує хтось ощадно, половинно,
А я на повну — всім єством своїм.[1]

  •  

А щастя — ненароком закохатись
У людство, що нову відкриє суть.
Та в душу хай заходять, мов у хату:
Взуття знімають, бруду не несуть. — «Щастя»[1]

  •  

У душу закрадаються слова…
Та лиш тоді, коли вона їх чує.[1]

  •  

Якщо когось затиснуть в самоті
Слова, що для наруги злої вжито,
Спіши, не зволікай сказати ті,
Що щирістю пробудять спрагу жити.[1]

  •  

Як же випрямився хребет!
Адже знати це так важливо,
Що ні кулі, ні вогнемет
Не зламають твою сміливість. — «Серце твого народу»[1]

Примітки[ред.]

  1. а б в г д е ж и к л м н Жінка-УКРАЇНКА. Процитовано 05.11.2023.