Доконечно потрібно було ухвалити нову Конституцію. В той час було багато турбулентностей, які відволікали від серйозної планомірної роботи Конституційної комісії. Економічна криза, вимога зміни уряду Фокіна, вимога дострокових виборів Верховної Ради і президента. Зрештою, на тлі економічної кризи в 1994 році Верховна Рада ухвалила рішення про дострокові парламентські вибори. Кравчук теж на них погодився. За результатами дострокових парламентських і президентських виборів у новий парламент ІІ скликання 1994 року знову пройшла комуністична більшість Президентом також став виходець із цієї когорти технократів-комуністів, партійний активіст, парторг Дніпропетровського заводу «Південмаш» Леонід Данилович Кучма[1].
За оцінками західних політологів і аналітиків, українська Конституція була дуже прогресивним документом на той час. Такі оцінки були від усіх європейських інституцій. Звичайно, тепер ця Конституція вимагає певної корекції, тому що минуло вже 26 років, змінилося дуже багато всіляких обставин у світі, а Конституція мусить бути в гармонії з сьогоднішніми завданнями та перспективами. Це добре, що з ініціативи Петра Порошенка внесли положення про рух України до повноправного членства в Європейському Союзі і в НАТО[1].
— Ярослав Кендзьор
Зміни потрібні і в державному устрої, бо відбулася територіальна реформа місцевого самоврядування, перейменування областей. Особливо варто підсилити європейські напрямки розвитку України, що ми закладаємо в Основному Законі. «Топчуться» по Конституції всі кому не ліньки. Коли згадую, як президент після свого обрання прийшов у Верховну Раду і, поклавши руку на Пересопницьке Євангеліє і на Конституцію, клянучись дотримуватися букви і духу найвищого Закону країни, яку він очолює, бо він, за законом, є гарантом дотримання Конституції, тут же в 2019 році з покладеною рукою на Конституцію її порушує – оголошує розпуск Верховної Ради, не зазначивши жодного пункту з 90 статті Конституції. Якби він читав її перед тим, як клястися, то запам’ятав би, що там є три обставини, наявність однієї з яких дозволяє йому як президентові розпустити парламент[1].
— Ярослав Кендзьор
Пригадую, як ми сушили мізки, скільки розмов було про те, як вийти на ухвалення нової Конституції. Радикальна група комуністів на чолі з Віктором Мойсеєнком зареєструвала свій проєкт Конституції, яка підкреслено російською мовою називалася Конституция Украинской Советской Социалистической Республики. Він, по суті, переписав усю колишню конституцію – радянської України, і все. В Леоніда Кучми був свій варіант, де, звісна річ, йому, як президентові, хотілося мати Конституцію, яка передбачала як форму правління президентсько-парламентську республіку. Конституційна комісія, яка напрацьовувала текст Конституції, розглядала як варіант парламентсько-президентську республіку. Тобто ми мали десь чотири варіанти проєктів Конституції, і кожна група робила все можливе, щоби протягнути свій варіант[1].
Прийняття Конституції було завершальним етапом проголошення незалежності, їх неможливо розглядати окремо. Конституція – це продовження формування держави. Лише о 7:02 ми набрали 302 голоси, щоби прийняти 20 статтю про державні символи. І тоді ж у пакеті прийняли про статус Криму. Працювали до 9:30. Я як журналіст весь цей процес фільмував на камеру, тому в мене дуже багато кадрів усього конституційного процесу. Євген Марчук зіграв колосальну роль, висловлював дуже натхненні промови[1].
