Ми не прийшли. Ми завжди тут були,
На цій землі родючій України.
Орали землю, сіяли, жили,
Свої пісні співали солов'їні. — «До джерел»[1]
Лилася кров, вставали козаки,
Виборюючи волю і надію.
На цій землі були в усі віки
Сини герої й діти лиходії. — «До джерел»[1]
Мої діди в усі лихі роки
Ростили хліб, за що й зазнали горя. — «До джерел»[1]
Я давно вже не плачу, не скаржусь,
Я тягар свій несу на плечі.
І мені вже ніколи не скажуть,
Що не донька тієї Січі,
Де зростала козацька слава,
Де мужнів український нарід.
Я по місту йду повноправно,
Бо за мною — славетний мій рід.[1]
“О Даждь нам днесь!” О Боже мій!
О дай же розуму мені,
О дай же розуму народу,
І покажи нам шлях до броду,
Щоб не шукали вороття
У рабство іншому народу. — «О даждь нам днесь!»[1]
Згорить свіча мого життя
Рабою я не стану зроду. — «О даждь нам днесь»[1]
Стаття у Вікіпедії
