Княжицький Микола Леонідович

Княжицький Микола Леонідович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Мико́ла Леоні́дович Княжи́цький (2 червня 1968, Львів, УРСР) — український журналіст, народний депутат України 7-го, 8-го та 9-го скликань. У минулому керівник медійних компаній та телеканалів Тоніс та СТБ, УТ-1, Газети 24, голова редакційної ради телеканалу ТВі. Був членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Член австрійського Міжнародного інституту преси. Одружений, виховує двох синів та доньку Продюсер низки документальних фільмів Лауреат почесної польської нагороди — премії імені Єжи Ґедройця (2019). Голова наглядової ради УІК.

Цитати

«Це були перші справді незалежні новини в Україні... Хоч вони виходили на державному телебаченні, але це була альтернатива “Актуальній камері” у “Вечірньому віснику”, де ми вперше говорили про молодих людей». — про програму «Вечірні новини», яку з 1989 року робив на УТ-1 разом із Анатолієм Бондаренком в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«Декілька разів були в дуже небезпечних ситуаціях, на нас кидалися бандити, з’являвся лише рекет. І оце все, в принципі, відбувалося на моїх очах, і коли поставала незалежна журналістика, доводилося займатися дуже різними речами». — про те, як набуваючи досвіду газетяра, разом із київською міліцією та Олександром Швецем їздив на різноманітні затримання. в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«Ми з нового приміщення на Сирці випустили паралельну програму з покійною вже, на жаль, Наталією Кондратюк, яка вела цю програму. Долганов у цей час виходив на Хрещатику, 26, думаючи, що він — в ефірі». — про те, як восени 1998 року півтора місяці обіймав посаду президента Національної телекомпанії України та був звільнений президентом Кучмою, зокрема, через екстравагантну спробу закрити «пропагандистську» програму Вадима Долганова «Сім днів» в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«Я знав, що буде підписано або не підписано Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Є хороший принцип роботи в медіа, який не я придумав — він усюди в світі застосовується: медіа, особливо опозиційні або такі, на які чекають, з’являються в момент суспільного інтересу або історичної події. Тому цілком зрозуміло, що як менеджер із великим досвідом я хотів, щоб канал з’явився в той час, коли ми підпишемо або не підпишемо Угоду про Асоціацію». — про те, як канал «Еспресо ТВ» створив буквально напередодні Майдану 2013 року в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«За європейськими мірками журналістики, в нас присутній зовнішній плюралізм і відсутній внутрішній. Що таке «зовнішній плюралізм»? Це коли кожен олігарх, бізнесмен, підприємець, політик має свій канал, і ви можете побачити позицію одного, другого або третього. Це добре. Тому що це дає змогу уникнути диктатури. Але на кожному з цих каналів не дотримуються стандартів об’єктивності. Це означає, що внутрішнього плюралізму немає. Бо якщо канал підтримує якусь одну лінію, то він буде, як у передачі Саакашвілі, розповідати, який Саакашвілі «вєлікій», але від цього об’єктивним його ток-шоу не стане. Так само, як і канал, який належить тому чи іншому політику. І це погано, тому що немає відповідальних. Журналісти відповідальні перед власником, а не перед суспільством, і в цьому небезпека. Тому питання не в кількості каналів, усюди в світі багато каналів. Якщо ці канали залежать від грошей, від ринку — це добре. Скільки ринок прогодує — стільки має бути. Але… Як колись казав Михайло Жванецький: «Воруйте с прибылей, а не с убытков», — усі наші канали живуть зі збитків. Це погано». — про розвиток українського телебачення в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років». Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

««Страна.ua» — для мене однозначно проросійський проект. Знову-таки, я не керуюся думками — я керуюся лише фактами. Але в тому, що «Страна.ua» обстоює точку зору Кремля, як на мене, немає жодних сумнівів. У тому, що це неприбутковий проект і хтось дає гроші на просування позиції Кремля в Україні, в мене теж немає ніяких сумнівів. Я припускаю, що, радше за все, це сам Кремль». — про те, навіщо справжні господарі холдингу «Вести» позбавили Ігоря Гужву керівництва та хто фінансує проєкт «Страна.ua» в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«Я намагаюся уникнути конфлікту інтересів. Розповідаю про ті речі, які, як мені здається, треба було би підтримати і які є цікавими людям. Наприклад, одна з останніх програм — із молодими людьми зі Львова, які зробили театр, і ставлять Богдана-Ігоря Антонича на сцені Українського католицького університету. Це не про політику взагалі. Буває, запрошую якихось чиновників або людей близьких до політики. Гостею моєї передачі була, скажімо, Тетяна Слюз — голова Державної казначейської служби України. Я її не засуджую і не підтримую, але просив людям пояснити, як працює казначейство, який механізм роботи цього органу. Або запрошував у програму Лєшека Бальцеровича. Запитував його, як працює український уряд і які реформи, з його точки зору, нам потрібно зробити. І не запитував про щоденне політичне життя. Він може про це сказати, але я йому про це питання не ставив. Можна не бути політиком, а все одно мати конфлікт інтересів. І кожен журналіст має свій конфлікт інтересів. Ви не можете, наприклад, дуже сильно сварити своїх поганих сусідів за їхню «неправильну» політичну позицію, тому що вони ваші сусіди і ви радше промовчите. У мене конфлікт інтересів політичний, але є речі, де я абсолютно об’єктивний. Головне — не вводити людей в оману. Я ж про це відкрито кажу, не обманюю людей і не маніпулюю тим, що я перебуваю в політиці. Натомість коли політик в ефірі каже: «Вот я считаю, что это плохо, что пенсии не повышают… А вот это вот хорошо...» — це чиста маніпуляція, тому що він доносить свою політичну програму, прикриваючись журналістикою. Я як народний депутат жодну політичну програмну річ не намагаюся доносити. Я в своїх програмах відкриваю людям не себе, а своїх співрозмовників, які, між іншим, дуже часто в політиці є моїми політичними опонентами». — про те, яким чином вдається у передачі «Княжицький», яку веде на «Еспресо ТВ» уникати конфлікту інтересів журналіста і народного депутата із гостем студії в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«Щоб медіа стали бізнесом, знову ж-таки, потрібна політична воля, відповідальність і реформи. Тобто потрібно, щоб антимонопольний комітет працював ефективно, щоб Національна рада з питань телебачення і радіомовлення була зовсім незалежна, щоб було бачення, бажання й сили у влади відсунути олігархів від впливу на політику, а залишити їх великими бізнесменами. Згадаємо ту ж саму Польщу. Скажімо, Солож чи американська компанія, яка нині є власником однієї з найбільших медіагруп ITI у Польщі, яку заснували бізнесмени Ян Вейхерт, уже покійний, та Ян Вальтер. Вони всі — багаті люди, але на політику не впливали. Качинський не міг боятися Соложа чи власника іншої медіагрупи, розумієте? І Туск не міг і не може їх боятися. А Президент Порошенко, на жаль, чи будь-який інший український політик, можуть. Тому що вони можуть за гроші почати знищувати будь-якого політика. І це не принесе ніяких прибутків, лише прямі збитки, але вони отримають у власність щось або збережуть щось у своїй власності або гроші з бюджету отримають. Так побудовані українські медіа, і це дуже неприємно. Адже це означає, по суті, що медіа не є частиною суспільства, а є або системою обслуговування олігархів, або підтримуються якимись західними грантами, що загалом по собі непогано, але теж не є медіа як частина суспільства». — про те, чому медіа в Україні не є бізнесом в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

« » — про в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«За буквою закону політик не має права особисто бути власником бізнесу. Але дружина політика має таке право. Я не хочу створювати офшорів. Якщо подивитеся, хто власник каналу «112»? Сто п’ятдесят п’ять ТОВок, які одне заснували інше? Хто власник каналу Zik? Кіпрська компанія, де один із бізнесменів каже, що він бенефіціар, чого ніхто не може довести? Оце все люди, які ховаються. Я якраз не ховаюся. Я публічно кажу: це наша родина, й канал «Еспресо» — родинний бізнес. Так, це оформлено на мою дружину, тому що я не можу це оформити на себе відповідно до закону. Але я не приховую, що наша родина є власником цього каналу. Ми це відкрито кажемо. Принципово. Так, як це дозволяє закон. На жаль чи на щастя, такий закон. А все наше майно є спільним. Тому це так само майно моєї дружини, як і моє, незалежно від того, на кого воно оформлене, — на мою дружину чи на мене. Теж такий закон». — про свій родинний бізнес в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«Як людина демократичних поглядів я проти будь-якого блокування. Але я розумію, що країна веде війну. Все, що під час війни робить нас слабшими, має бути заблоковано — в мене немає тут ніяких сумнівів. Не можна плутати цензуру й питання національної безпеки — це не одне й те саме. Ізраїльська армія веде війну, і в країні існує військова цензура. Військова цензура забороняє говорити, скільки солдатів перемістилося з точки А в точку Б сьогодні. Але не забороняє говорити про корупцію в армії. Тож якщо медіа порушують цензуру, пов’язану з державною безпекою, і в результаті їхньої діяльності гинуть українці, такі медіа мають бути заблоковані й закриті. Але якщо медіа критикують владу в демократичній країні, хай навіть у стані війни, їхня свобода має бути захищена. Що стосується «Миротворця», я позитивно ставлюся до його роботи. Як я можу виступати за закриття сайту, який займає відверто проукраїнські патріотичні позиції? Крім того, «Миротворець» не шкодить національній безпеці. Можна сперечатися з його підходами до роботи, можна подавати до суду щодо публічних даних, як і в разі будь-якого іншого сайту, або сперечатися про правильність, етичність, законність вчинків працівників сайту, але це не привід його закривати». — про ставлення до сайту «Миротворець» в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

«У першу каденцію я в Нацраді числився, але нічого не міг зробити, бо Нацрада не працювала: в ній було чотири члени замість восьми. У другу каденцію я працював, але не до кінця. Я не можу сказати, чим я пишаюся. Це була важка робота чиновника в умовах, коли ця структура була залежна, в першу чергу від Кучми в той час. Я пишаюся тим, що ніякої гадості не зробив. Думаю, на той час цим варто пишатися. Теперішня Нацрада, очевидно, не є незалежною до кінця. Вона теж залежна від Президента. Але, як на мене, — найнезалежніша порівняно з будь-яким складом Нацради, які в нас були до цього часу. І думаю, багато в чому завдяки правильній позиції, професіоналізму й совісті її голови Юрія Артеменка, а також інших членів Нацради. Я до них добре ставлюся, хоча й не вважаю їх незалежними й не вважаю, що вони роблять усе для того, щоб ми мали українській простір, — роблять набагато менше. Але вони люди демократичні, які намагаються все ж таки напрацювати якісь нові закони. Я думаю, ця Нацрада працює краще за всі попередні, хоча в мене до неї купа претензій». — про те якою своєю справою найбільше пишається під час двох каденцій членства у Національній раді з питань телебачення і радіомовлення в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)

« Мені дуже шкода, що журналістика не стала залежною від суспільства, а досі залежить від тих, хто платить. Але мені приємно, що в журналістиці існують різні, часом протилежні погляди». — про розвиток української журналістики в інтерв'ю спецпроекту «Детектора медіа» «Журналістика незалежної України: перші 25 років» Микола Княжицький: «У нас олігархічні канали ніколи не були справді критичними до президентів, поки не починалася революція» (27 червня 2017 року)