Долганов Вадим Опанасович

Долганов Вадим Опанасович

Долганов Вадим Опанасович (10 лютого 1957, Харків, УРСР) — український журналіст, президент Національної телерадіокомпанії України.

Цитати

«Спочатку я розповім про чутки та плітки, які розпускалися про мене протягом усієї роботи в Національній телекомпанії і особливо, коли я повернувся до програми «7 днів». Та й зараз після мого відходу з Першого каналу вони не затихають. Доброхоти розповідали, мовляв, — то Сюзанна Романівна пішла від мене, то я від неї, пліткарі говорили, що в нас політичний союз і т. д. Звичайно ж, я свої плани погоджуватиму зі справами моєї дружини. Вона призначена зараз постійним представником України у Раді Європи. Але поки що залишається міністром юстиції, — чи довго так триватиме, я не знаю. Та й сама Сюзанна цього не відає. Але наші плани ми завжди узгоджуємо один з одним. І звичайно ж, намагатимемося робити так, щоб ми жили разом. Хоча є дуже серйозні пропозиції з-за кордону, зокрема з Москви. Вони були до мого звільнення з посади директора Національної телекомпанії, тепер з'явилися нові пропозиції. Я не поспішаю, поки вибираю. Я хотів би розвіяти чутки, плітки, розмови і сказати, що я не змінював своїх політичних переконань, я не перебігав і не перебігаю з одного табору до іншого, я маю свою точку зору щодо нинішнього Президента. Якщо будуть якісь пропозиції зі структур адміністрації глави держави, то, звичайно, дуже серйозно ставитимуся до цього. Але, повторюю, зараз хочу трохи відпочити, зайнятися своїми паперами, зустрічатися з друзями, проводити більше часу з близькими». — про свої плани після звільнення з посади президента Національної телерадіокомпанії України в інтерв'ю "Детектор Медіа" Вадим Долганов: "Я остаюсь журналистом – это мое ремесло" (13 грудня 2001 року)

«Ми нарахували останнім часом вісім машин, які їздять по нас, і номери цих авто не значаться в міліцейських каталогах. Ми чітко знаємо, що слухаються наші телефони. Я маю на увазі себе та свою дружину. Це робиться нахабно, зухвало. Люди, які постійно стирчать біля нашого під'їзду, одні й ті самі. Нічні дзвінки за домашнім телефоном і т. д. А причини цілком зрозумілі — вони корені у моїй журналістській діяльності. Я завжди казав, що не хочу змішувати свою роботу на посаді керівника Національної телекомпанії та журналістики. Я завжди залишаюся журналістом – це моє ремесло. А призначити ту чи іншу людину головою Національної телерадіокомпанії — це право глави держави. Вирішив Леонід Кучма, що має бути Долганов, отже, так тому й бути. Вирішив Президент, що має бути Сторожук, отже, буде Сторожук. Це не обговорюється. Але ж ті «наїзди», про які я говорив, вони не пов'язані з моєю роботою на посаді президента Національної телекомпанії. Хоча намагаються звинуватити у чому завгодно. І в тому, що ми «замилювали» якісь гроші від реклами. Це брехня. Усі знають, що таке реклама на українському телебаченні, тим більше — на державному каналі… Скажімо, є спроби певних людей зі мною політично розправитися. Але я гадаю, що в них нічого не вийде. Я маю достатню кількість цікавих відеоматеріалів. Коли я був у Швейцарії, то передав їх своїм колегам. Ці відеокасети будуть основою фільму про корупцію в Україні. Про це ми почали свого часу говорити на Першому каналі. Згадайте передачу «Зона правди», згадайте, про що йшлося у «7 днях» тощо. Залякати мене неможливо, змусити мене говорити, у що я не вірю, теж не можна. Грубо кажучи, заткнути мені рота, звичайно, можна, але для цього потрібні якісь екстраординарні заходи. Але вже знято дуже багато, а знімав не лише я, а чимала група чесних журналістів, які не хочуть миритися з тим, що відбувається в країні. І природно, що колись ці матеріали побачать світ. Я не хотів би, щоб зараз вони були оприлюднені, бо їх використовують певні політичні сили у виборчій кампанії. І знову кричатимуть, що всьому винні Президент та уряд. Я повторюю, що був і залишаюся прихильником чинного Президента Леоніда Кучми. І ставлюся до цієї людини абсолютно шанобливо. Я завдячую йому кар'єрою і тим, що зміг розкритися як журналіст». — про причини звільнення в інтерв'ю "Детектор Медіа" Вадим Долганов: "Я остаюсь журналистом – это мое ремесло" (13 грудня 2001 року)

«Мені ніхто не закривав двері в редакції, в теле- та радіокомпанії. Більше того, мене зараз запрошують на «круглі столи» та у прямі ефіри. Ось буквально нещодавно я був у прямому ефірі «Радіо Свобода», телефонує газета «День», іноземні агенції. Я ні в чому не обмежений, просто зробив паузу. Я казав, що «7 днів» буде виходити, цей проект може бути розширений, тому що коли ми починали, були вічні цейтноти і вічний брак грошей. Ті ідеї, які були закладені у 1997 році реалізовані в Росії. Це не означає, що вони їх украли. Телебачення розвивається за тими самими канонами. Щодо державного ТБ України, то я залишаюся при своїй думці. Якщо держава матиме такий орган, як «Держкомінформ політики телебачення і радіомовлення» в його нинішньому вигляді та в його нинішньому складі, коли там працюють повні дилетанти, — толку не буде. Поки не буде вироблено реальної концепції розвитку українського телебачення хоча б на 10—15 років уперед із вирішенням технічних шляхів модернізації ТБ, відбуватиметься те, що відбувається. Ви подивіться, який страшний зараз іде процес. Йде фантастичне розширення російського телебачення: фільми, мильні опери, серіали, нові програми, технології, студії просто сплеск. А що ж у нас? Візьміть усі канали: російські серіали чи російська програма, американський серіал. Ми просто транслятори. У цьому біда. Починаючи з перших років незалежності, досить багато говорилося, у тому числі писала і ваша газета, що існують сили, які хочуть з нашого телебачення зробити іноземне телебачення. Фактично останній острів незалежності в інформаційному морі – це Національна телекомпанія України. Адже більше немає державних ЗМІ в телевізійному просторі. Ось чому я прихильник громадського телебачення. Має бути комерційне ТБ, і там може працювати іноземний капітал. Але потрібне і громадське телебачення зі 100-відсотковою державною власністю. І держава має володіти основними фондами та засобами виробництва телебачення, включаючи поширення. Тобто нам потрібний свій концерн ГРТ. Так відбувається у всьому світі і не треба нам винаходити велосипед». — про самореалізацію себе як журналіста в інтерв'ю "Детектор Медіа" Вадим Долганов: "Я остаюсь журналистом – это мое ремесло" (13 грудня 2001 року)

«...Я повторюю, я вдячний Президенту Кучмі за те, що він дав мені можливість виявити себе, зробити кар'єру. Йдеться про інше. Можливо, настануть такі часи, коли не треба буде говорити про корупцію в Україні. Але поки що про неї треба кричати на весь голос. І якби не вибори, я б активно зайнявся цим фільмом. Мої колеги продовжують працювати над картиною. Але зараз її можна використовувати ворогами Президента, ворогами центристських сил. Щодо корупції, то поки що лише один приклад: народний депутат України купує у Швейцарії годинник за 120 тис. дол. Це що? Він їх заробив? Ця людина не володіє фірмами, тим більше не задекларувала доходи. Тобто він купив їх за рахунок пенсіонерів, які примудряються існувати на мізерні 70 гривень. При цьому він забув про рішення всенародного референдуму, забув, що давав якісь обіцянки своїм виборцям… Ми зараз переживаємо зовсім брудні та мерзенні часи. Як на базарі: найголосніше кричить «Тримай злодія!» той, хто вкрав. Якщо аморальні люди міркують з високих трибун про мораль, то суспільство боляче. Для мене в цьому є образа. Ми понад 10 років присвятили цій державі, ми в неї віримо. Ми не кричимо, що ми патріоти, ми не виходимо із прапорами на демонстрації, не ставимо наметів на Хрещатику. Але дуже прикро за те, що багато людей, які були біля «годівниці» при Радах, як і раніше там, тільки «кормуха» побільшало. Вони тепер респектабельніші, вони пересіли з «Волг» на «Мерседеси» та в особисті літаки. Прикро, що ті, хто виступав проти незалежності України, наразі перебувають у владних структурах... Але рукописи, як відомо, не горять. Ми можемо підняти матеріали в газетах, телеграфних агентствах з 1991 року. Ми пам'ятаємо, хто підтримав ГКПП. А тепер із цих «підтриманих» багато хто займає високі посади в державі. Ображатись треба на самих себе. Отже ми ще погано працюємо, погано доносимо до народу всю правду про Україну». — про корупцію в Україні в інтерв'ю "Детектор Медіа" Вадим Долганов: "Я остаюсь журналистом – это мое ремесло" (13 грудня 2001 року)

«Найголовніше досягнення — те, що ми здобули свободу слова. Пам'ятаєте, навіть у перебудовні роки нам загрожували Сибіром. Коли ми писали дуже м'яко про державний суверенітет України. Ви у своїй газеті, потім в інформаційному агентстві, ми в «Комсомольському прапорі». А нам розповідали, що ми проти партії. Ми й були проти, це цілком очевидно. Так ось найбільше досягнення в тому, що ми можемо говорити все, що думаємо. А найбільше лихо те, що нинішня українська журналістика аморальна. Ті люди, які вихваляли рідну КПРС, так само голосніше за всіх зараз кричать про те, які вони незалежні, які вони опозиційні, як їм зараз закривають рот. Знову ж таки, давайте подивимося у бібліотеці підшивки газет та журналів. Там є прізвища цих людей. Аморальність полягає й у тому, що, на жаль, багато молодих журналістів не пройшли «радянської школи» — і що б зараз не говорили, вона вчила працювати над словом, над фактом, перевіряти цифри. Ці наші горе-колеги просто не навчилися грамотно писати. Але вони вже звикли до того, що їм платять за «замовлення», за злив інформації. Тому вони такі горді, що розуміють, як легко можна заробити. Коли приходить дядько і каже, а ну, давай напиши про політику чи директора заводу, чи економіста, депутата чи про Президента. Ось ти напиши і ми тобі за це заплатимо. Згадайте історію із касетним скандалом. Я думаю, скільки їх буде під час виборчої кампанії. Подивіться, адже з одних джерел випливає ця «деза» та поширюють її певні люди у журналістському середовищі. Такого раніше не було. Виходить, ми втратили корпоративний дух. Згадайте про Гонгадзе. А скільки журналістів загинуло, скільки задавлено їх під пресом? Чому про одних пам'ятають, а про інших не згадують? Тобто використовується все для того, щоб журналіст був придатком певної політичної чи фінансово-економічної структури. І декому це подобається. Тому що це просто та вигідно. По суті, це дах для пишучої та знімальної братії». — про найвдаліше і найважливіше досягнення журналістики за роки радянської перебудови та перше десятиліття незалежності України в інтерв'ю "Детектор Медіа" Вадим Долганов: "Я остаюсь журналистом – это мое ремесло" (13 грудня 2001 року)

«Я вважаю, що поки дійовими особами політичної історії залишаються люди, які становлять інтерес для того, хто пише книгу, то не треба про це говорити. Можна їм зашкодити. Біда нашої нинішньої журналістики в тому, що деякі колеги можуть повним правом сказати про себе: «я ще нічого не знаю, але сказав у два рази більше, ніж знаю». Якщо знаєш, іноді потрібно промовчати для того, щоб зрозуміти. Багато подій кінця 1980-х років я зараз сприймаю по-іншому. Наприклад, Рух. Я пам'ятаю цей рух у Харкові. У Руху були Кушнарьов, Гриньов, Гайсинський. Тобто, абсолютно позитивні персонажі. А зараз мені розповідає моя дружина, що таке було Рух у Львові. Коли я бачу це нове варварство, цих комісарів, які бігають із державними прапорами… «Якщо ти не говориш рідною мовою, то ти ворог». Хоча деякі з них мають другий паспорт — російський та квартиру у Москві. Я думаю, чи варто зараз говорити про це… Ми живемо в епоху грандіозного історичного зламу. Але, щоб це повною мірою усвідомити, мають пройти роки. І тому писати книгу про час і про себе я почну не скоро». — про серйозну школу та участь в ідеологічних боях за незалежність України в інтерв'ю "Детектор Медіа" Вадим Долганов: "Я остаюсь журналистом – это мое ремесло" (13 грудня 2001 року)