Кейван Інга Іларіївна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інга Кейван
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Інга Кейван (ім'я при народженні Кейван Інга Іларіївна; нар. 25 грудня 1976, Чернівці, СРСР) — українська поетеса, літературна критикиня, літературознавиця. Авторка ідеї та головна редакторка сайту літкритики «LSD» («Література. Сучасність. Діалог»).

Цитати[ред.]

  •  

Здається, ми завжди були разом. Це мій спосіб внутрішнього існування, мої ритми, якість мого мозку, спосіб діалогу, спосіб пізнання і вимовляння, я так чую, так бачу, так утікаю, так лікуюся[1]. — Про поезію

  •  

Литовці – чудові люди, дуже шляхетні. Вони відчутно прихильні до українців, у них збережена пам’ять і відчуття спільності нашої історії. Мені видається, що вони зберегли в собі тих нас, давніх. А їхня мова, наче замовляння[1].

  •  

Митець не може залишатися осторонь. Митці – це люди творчого інтелекту і вони мають висловлюватися, вони мають рефлексувати. Це можливість залишити після себе осмислення важливих подій[2].

  •  

Митці – люди з іншого тіста. І їхня «тонкошкірість», як дехто каже, це не слабкість. Це – риса, без якої вони не можуть творити. Це один з їхніх інструментів. І митці потребують більш чутливого ставлення світу[2].

  •  

Мої батьки. Це дуже дорогі мені люди. Скільки себе пам’ятаю, я сповнена величезної любові до них і водночас страху втрати та страху образити їх. Звісно, у нас були різні моменти у житті, але ми завжди із них вибиралися разом. Були дуже складні періоди, але ми перемагали. Вони мене народили зовсім молодими: Мамі було 22, Татові – 25. У нас багато щасливих кадрів[1].

  •  

Поки людина прагне володарювати над іншим – у ній живе раб. Коли людина стане настільки вільною, що подолає в собі цього раба, вона почне жити інакше[2].

  •  

У поезії потрібно бути собою і нічого не боятися[2].

  •  

Я для себе відкрила Крим у досить свідомому віці через твори Коцюбинського. Хоча я особисто ніколи там не була[2].

Цитати з віршів[ред.]

  •  

Всесвіт пахне молозивом,
Всесвіт пахне білим.
Чорні діри – ерозії
У вселенських фібрах.
Густина, упокорена
Неминучістю ритмів.
Густина закоркована
В запорошену Вічність.
Зябра тонко здіймаються
У старих прісноводних –
Саморізи галактик
Зариплять в плазмі крові[3].

  •  

...Завмер попід Дубом світлий Мамай.
Заснула в руках його
Мама налита,
Їй снилися радість, діти, Мамай
...Це потім
буде
вона
голосити[3]...

  •  

Можу крізь всесвіт прорости
Травою
Але я
Це вже робила,
І даремно.
Проростала
На світло спогаду –
Та вросла в порожнечу.
[...]
А ти залишаєшся лише з холодом,
Який вріс у хребет і капіляри.
І просиш бабусю,
Аби обійняла тебе блакитним[3]...

  •  

Коли Бог приходить,
Обов’язково хтось йде.
І ти стягуєш голову ременем,
Аби не розпалась,
Як стулки горіха сухого.
Бо за це принесене треба.
Треба[3]...

  •  

Коли Бог приходить,
Просто знаєш про це, і все.
Починають дзвеніти срібні пружинки
Тонші за павутиння –
Так говорять рослини,
І ти чуєш їх,
Бо до тебе Бог притулився
Цуциком
І лизнув твою литку[3].

  •  

Ти знаєш,
Як це щоразу повертатися,
Народжуючись із цієї липкої маси?
Спльовуючи шматки
Себе минулої?
Спльовуючи шматки себе,
Спльовуючи минуле[3]...

Цитати про Інгу Кейван[ред.]

  •  

У неї чаклунське ім'я і кельтське прізвище, вона пише поетичні книги і лібрето до мюзиклів, викладає студентам і займається піаром. Про своє місто говорить з безмірною любов'ю і мріє про собаку. Вона ніколи не була в Криму, але присвячує йому вірші[2].

  — Гульнара Поготова

Джерела[ред.]

  • Інґа Кейван. Тінь базальту. Тіло базальту.. — Чернівці: Букрек, 2014. — 264 с.

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg