Перейти до вмісту

Касьянова Ганна Анатоліївна

Матеріал з Вікіцитат
Ганна Касьянова
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Касьянова Ганна Анатоліївна, (до шлюбу — Мельниченко, народилась 24 квітня 1983, Тбілісі) — українська легкоатлетка (багатоборство). Чемпіонка світу з семиборства. Бронзова призерка чемпіонату Європи. Учасниця трьох Олімпіад (2008, 2012, 2016).

Цитати[ред.]

  •  

Конкретного еталону для мене не існує. Та й взагалі зовнішність — це не головне. Справжня жінка повинна мати родзинку і багатий внутрішній світ. Тоді вона світитиметься зсередини, притягуючи погляди оточуючих.[1]

  •  

Мабуть, цим я повинна завдячити лише мамі й татові, й, думаю, жоден спорт не в змозі вже викоренити цю жіночість. Її й так вже небагато залишилося в сучасній легкій атлетиці, тому трохи привабливості й ніжності нашому спорту не завадить. Інколи мені самій хочеться бути більш мужньою, та природа бере своє. Ми, приміром, з Наталкою Добринською завжди по-доброму глузуємо з мого вигляду з ядром в руках. Але того вже не змінити...[1]

  •  

Свого часу я і справді ніяк не могла зрозуміти, чому деякі атлети чи тренери називають нагороди чемпіонатів довгоочікуваними. Але коли протягом багатьох років якісь дрібнички постійно стають на заваді для завоювання медалей чемпіонатів світу чи Європи, навіть у дуже сильного атлета можуть здати нерви. У мене також неодноразово опускалися руки, але з кожним новим сезоном знову з'являлася віра, спонукаючи до несамовитої праці й самовідданості. Перед чемпіонатом Європи у Гетеборзі я вже навіть думала, якщо й звідси повернусь без призового місця, то це вже, мабуть, у мене така доля...[1]

  •  

Сподіваюсь, два особисті рекорди додадуть мені сил виступати і надалі. За результатами чемпіонату світу-2013 я відібралася на цьогорічну планетарну першість у приміщенні. Тож відмовлятися від такого запрошення було би безглуздо.[2]

  •  

Та зараз я неймовірно щиро вдячна долі й Богові, що маю можливість працювати під керівництвом такого мудрого наставника, як Дмитро Льопа. Довіряти тренерові на сто відсотків — це одна з головних складових спортивного щастя. Без перебільшення можу сказати, що саме завдяки Дмитру Івановичу в моїй спортивній кар’єрі почався новий відлік.[1]

  •  

Хочеш більше уваги — показуй кращі результати. Я ніколи не зважала на думки тренерів, котрі вважали мене безперспективною. Мене це і не пригнічувало, і не стимулювало. Мій стимул — це лише моє власне бажання. Мені справді хотілося відчути, як то стояти на одній із призових сходинок європейської чи світової першості. Поки що можу охарактеризувати це лише одним словом — щастя![1]

  •  

Я задоволена тим, що мені вдалося поліпшити власний результат зі штовхання ядра, та й бар’єрний біг приніс лише позитивні емоції. Це не означає, що досягла ідеалу, але з тими огріхами, що залишилися, цілком можна боротися.[2]

Примітки[ред.]