Зарівна Теодозія Петрівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Теодозія Зарівна
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Цитати[ред.]

  •  

А вірші однак пишуться не зі страждання чи «зі сміття», з піднесеного настрою чи з комфорту. [...] Пишеш, бо вже професіонал. Бо можеш викликати не тільки вогник із хмизу, а часом і зі слова. Бо це ознака професійності. Бо це своєрідний стан чи, точніше, хороша спортивна форма душі й пера, а не наслідок безконечного якогось мазохізму чи сибаритства[1].

  •  

Людина — не метал, їй властиво розчаровуватися і впадати у відчай. Але мені пощастило почути достатньо добрих слів про мою прозу та вірші, то я мала би гріх думати, що це аж так нікому не потрібно. Правда, хочеться, аби вартісна книга спромоглася на трохи більший наклад, аніж тисяча примірників. Отоді б усі нарікання щезли. Але який народ — така й влада, яка влада — така й країна, таке й книгодрукування. Коло замикається. Виходить: що ми читаємо, так ми й голосуємо[1].

  •  

Творче ж кредо, як правило, змінюється впродовж життя. Принаймні мене вже з десять років не полишають слова Віри Вовк: «Я живу у світі хитріших і спритніших, тому ставлю їм опір працею. Це мій вияв протесту»[1].

  •  

Усе, що я вмію і знаю, — це мова моєї мами з її колосальним словниковим запасом. Я понині за нею все записую. Звичайно, прочитані упродовж життя книги теж робили свою справу[1].

  •  

Щодо місця для іншого, то гроші стали ідолом, і більшість людей власний час перетворює на банківський внесок, тому часу на ближнього у них не вистачає. Це така хвороба — залежність від годинникової стрілки, схожа на комп’ютерну залежність. Але всіх грошей не заробиш. [...] Не можна ставити на одні ваги безцінну людську душу і омріяний метал[1].

  •  

Я не можу відкинути жіночу природу від себе, вона мені диктує, що правильно, а що неправильно у психології героїнь, у логіці їхніх вчинків, головне ж для мене — людина у творі, її метаморфози, її хресний шлях, а решта все — деталі. У найновішому романі «Забавки для хлопців» мій герой — чоловік, і в тексті нема ані обов’язкової для сьогоднішнього часу еротики, ані любовних сцен. То яка це література — жіноча? Хіба те, що її написала жінка[1].

Цитати з творів[ред.]

  •  

Страх зачепити фантоми жменею слів і літер,
а проминувши ницих, не озирнутись всує.
Господь по міліметру вливає сіре в палітри
і відкриває сезони, коли вже все не пасує.
Вийдеш на пік балкона, як до штурвалу Нансен:
пейзаж наковтався браги – несе свої темні ріки.
Вживеш як антидепресанти рядки одного вигнанця,
який переплавив тугу у жменю перлів для Ніки.
Але не відкриють смислу слова і впадуть у вату,
і не відмінять світла з жовтого на зелене.
Чи варто було платити за них невимовну плату?
[...]
Тільки слабка надія, що зріє у межах коми
обірваної цитати і крапки, що у фіналі,
тримає тебе як прапор життя на чужім балконі[2].
Із книги «Осінь в квадраті», 2020

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg