Жолдак Андрій Валерійович

Жолдак Андрій Валерійович

Стаття у Вікіпедії

Андрій Валерійович Жолдак (3 листопада 1962, м. Київ, УРСР) — український театральний режисер. Заслужений діяч мистецтв України (2004). Лауреат низки відзнак міжнародних театральних фестивалів, а також премії ЮНЕСКО (2004). Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2009). З 2006 року проживає у Німеччині.

Цитати

«Я зараз рідко буваю в Україні. Але останні мої бачення, мої зустрічі, які тут відбулися, принаймні мені сьогодні підтверджує компанія Тарути, що вони хочуть рік взяти паузу, що вони не готові до наступного кроку, тому що вони рік тому провели мій фестиваль в Києві, де я показав 4 свої вистави. І я за рік зробив 2 нові вистави. Одну – в Румунії, культурній столиці Європи, копродукція Трансільванського національного театру і Люксембургу – виставу «Життя з ідіотом», яка зараз презентує Румунію, до речі, в п’яти фестивалях світу: Токіо, Софія, Дублін – це великий фестиваль дуже в Ірландії, Гельсінський фестиваль і Сеул. Уявляєш? І зараз ця вистава їде, причому вистава дорога, серйозна, там 25 камер знімають це все, в моєму такому дикому стилі, але дуже-дуже має сюжет великий такий для глядача. Тому вона отримала якийсь дуже сильний дивіденд. І цю виставу я дуже мрію показати в Києві, тому що я думаю, що це буде великий шок культурний для моїх співвітчизників. І, наприклад, сьогодні мені Тарутина компанія відмовляє навіть в тому, щоб виділити зовсім невеликі кошти». — про особливості життя на початок ХХІ ст. у інтерв'ю «Радіо Свобода» Режисер Андрій Жолдак: «Українській культурі треба пустити кров!» (8 березня 2003 року)

«Це питання, знаєш, таке, як кажуть зараз футболістам: «Ви кидаєте „Динамо“», – коли Шевченко в Мілан їхав, чи Ребров у якусь там. Це питання трошки смішне, тому що відповісти можна двома моментами. Перше: хай якогось українського режисера запросять в Фольксбюне або в Мадридський національний театр, як я маю контракт. Якщо це танеться, у мене прохання зробити зустріч з цим режисером, тому що це нескоро станеться. А другий момент – ти ж знаєш, що режисери отримують гонорари за проект, чим більше режисер, тим краще гонорар, як в футболі, наприклад. Але за свої п’ять вистав у Харкові я був на зарплаті як художній керівник, практично я заробляв у цих паузах, коли я від’їжджав закордон ставить. Мені платили, як німцю, розумієш. А тут з цих грошей, які мені платили, хоча мені і давав половину Кушнарьов, така була домовленість, що він як губернатор фінансує половину моїх проектів. А я вкладав ці гроші в вікна, я зробив для народних акторів стареньких євро кімнати з диванчиками, досі вони там можуть спати, бо вони як бидло там були, як звірі. Так що це неправда, це просто люди заздрісні. Як Нікіта Міхалков давав інтерв’ю, він казав: «Я хоч роблю фільми, вони подобаються, не подобаються, але я їх роблю, і їх дивляться». А зараз видали книжку про помилки в «Сибірському цирульнику», що там не той ґудзик, не той рукав. Він каже: «Яка система заздрості повинна працювати!» Я прочитав інтерв’ю Семена Глузмана, цікаве інтерв’ю про психіатрію, і він там каже, що люди із психічними захворюваннями існували до і після, і вони є в Антарктиді, і в Австралії, при комуністичному стані і в Кореї, тобто це не діє на систему цінностей держави. Так я хочу сказати, що художники, їх небагато, але ми існували і будемо існувати поза урядами – завтрашньої України, комуністичними, Щербицького часу чи іншого часу. Художник – він як хвора людина, як цей божевільний, і їх небагато, вони народжуються в якомусь процентному складі. Просто, Україна – це країна, де художнику треба доплачувати в 10 разів більше, тому що тут ризик закатування в асфальт молодій людині, яка створюється… Я вважаю, у нас дуже багато талановитих людей, їх з двадцяти років починаючи, як тільки вони потрапляють вчитися, їх закатують так в асфальт і створюють такі умови, що таланти просто душать. Як, пам’ятаєш, історія про те, що різали немовлят, шукали Ісуса. В Україні сьогодні йде вирізання мозків нації, саме культурних, тому що гроші є… Як мені кажуть мої друзі-росіяни: «Ну что, Жолдак, поедем завтра в Киев чесать, будим с ваших дураков киевских богатых снимать деньги на наши спектакли». Навіть з хорошими виставами вони приїжджають, але ці платять своїх 300 доларів, наприклад, за театр «Современник» чи «Ленком». Давай називати речі своїми іменами. Політично нас підтримує півсвіту частково – Америка і Європа, російська імперія – іншу частину. Але в цілому і західна частина, і східна вважає нас недорозвинутими. Моя точка зору, що, може, по бізнесу ми й дуже хороша нація, по продати-купити, але оцінка є цінностей філософська, яка включає, по-перше, знання мов, наприклад, уміння їсти і посміхатися, уміння не красти». — про розвиток театрального мистецтва в Україні в інтерв'ю «Радіо Свобода» Режисер Андрій Жолдак: «Українській культурі треба пустити кров!» (8 березня 2003 року)

«Ні, я фіксую реальне, але закони еволюції і вітри цивілізації, вони ж дмуть. Вітри – це час, немає кордонів. От через польсько-український кордон сьогодні, європейський, вітри часу, вони ж ідуть на Білорусь, на нас. Світові вітри, вони ж діють поза іншими законами, по цим законам Україна все одно буде перспективна і будуть народжуватися молоді, сильні птахи і звірі. Це час, 50–70 років. Ми з тобою народились в такий перехідний період. Слава Богу, що не в сталінський. Я думаю, мене б, тебе, якщо б ми народились в той час, ми б уже сиділи в таборах або були знищені. Я малюю зараз перспективу. Це твоє життя, і моє, і слухача сьогодні. Я не буде тут жити завтра, я не буду чекати 100 років. Україна буде гарну мати позицію, бо закон космосу – те, що квіти пробивають лід. Але сьогодні моє і твоє життя відбирається цими людьми. І нам потрібно було в Україні створити – я в політиці слабо розбираюсь – але якусь таку українську революційну або еволюційну систему цінностей поміняти різко, бо це кров. Наприклад, Тимошенко чи Янукович кажуть: нам потрібна така система, нам потрібна така система. Вони кажуть про одяг, як одягатись, що говорить. А культура – це кровоносна система. Нам треба вскрити, пустити кров, дати п’явки. А для цього треба змінити багатьох людей в культурі». — про розвиток пострадянського суспільства в інтерв'ю «Радіо Свобода» Режисер Андрій Жолдак: «Українській культурі треба пустити кров!» (8 березня 2003 року)

«Я так приблизно для себе думаю. Як тільки люди середнього класу почнуть більш-менш мати гроші, питання політичне відпаде. Люди дуже бідні, якщо від’їхати від Києва 10 кілометрів – це катастрофа по бідності. Я порівнюю, наприклад, з Німеччиною чи Польщею. Зараз треба робити мистецтво революційне, театр, кіно повинні бути, ми повинні постійно робити вибухівки, щоб потім прийти в цю систему краси, цінностей». — про перспективи саморозвитку в інтерв'ю «Радіо Свобода» Режисер Андрій Жолдак: «Українській культурі треба пустити кров!» (8 березня 2003 року)