Двомовність
Двомо́вність (білінгві́зм) — реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, — двомовна (білінгв), а сукупність відповідних умінь — двомовність (білінгвізм).
Цитати
[ред.]Доки Україна плекатиме двомовність, доти вона залишатиметься об'єктом російського впливу, зазіхань і агресії[1]. |
|||||
| — Сергій Оснач |
Я категорично проти двомовності. Все повинно бути українською мовою, інакше не буде ні держави, ні перспективи, ні України. Двомовність — це насправді схема для російської одномовності. Коли нам говорять кілька фраз українською і називають це українським продуктом, українським ефіром, українською передачею – все це велика омана. І з цим треба боротися і досить суворо. Я дивуюся досі, чому ця наша влада, непритомна, не може вжити якихось заходів у мовному питанні. Тому що війна триває і Росія перемагає, здавалося б, на мирній ниві. Насправді у нас йде війна між українським і російським світом — і цим все сказано. І все російське — це перемога російського світу, особливо в інформаційному просторі, а він вирішує все.[2]. |
|||||
| — Василь Шкляр |
Як вчитель, я завжди пропоную учням подивитися на проблему, провівши аналогію чи включивши образне мислення. І на проблему двомовності я б радила поглянути таким самим чином. Уявімо, що двомовність — нова страва. Коли нам пропонують скуштувати щось нове, ми обов’язково цікавимося, хто це приготував, що туди входить, яка з цього користь, чи не так? Хто ж приготував страву «двомовність», яку ми споживаємо вже багато років? Тут варто зазирнути в історію і поглянути, що ця страва не завжди була в нашому раціоні, її нам нав’язали. Кожна імперія, що завойовує території, чи нова влада, яка приходить намагається впровадити свою культуру, традиції, мову, щоб народ передусім розумів цю владу і розмовляв з нею однією мовою, навіть мислив цією мовою. Так і прийшла «руская імперія» і наклала лапу на наші землі, вирішила зробити населення «рускаязичним», щоб воно мислило так, як російська влада. Хіба зараз ми не чуємо доволі часто – але я ж думаю російською? До чого мала призвести ця страва, чи не до «рускаязичія»?[2] |
|||||
| — Лариса Ніцой |
Примітки
[ред.]
