Перейти до вмісту

Гісь Ольга Михайлівна

Матеріал з Вікіцитат
Ольга Гісь
Стаття у Вікіпедії

Ольга Михайлівна Гісь (нар.1959, Івано-Франківськ) — український науковець, психолог. Авторка програми розвитку продуктивного мислення учнів молодшого шкільного віку, втіленої в низці закладів освіти України.

Цитати

[ред.]
  • "Від мене тоді багато ховали, видно, боялись, знаєте? Бо ж у школі одне накачували — що в Америці люди один одному вовк і голодують, а в нас так добре. І в якийсь момент я прийшла зі школи і кажу: «Мамо, а якщо закордоном так експлуатують людей, а в нас така свобода, то чого вони революцію не зроблять, як у нас? Щоб теж був соціалізм».
  • «Ми, безумовно, росли роздвоєними: одне слухаєш, друге маєш право говорити, третє думаєш. Мама, до речі, дуже войовничий характер мала: її батько був дяком, у церкві співав, а мати — дочкою священника, дуже начитаною».
  • «В університеті я вчилася на математиці, вигравала різні олімпіади, але мріяла бути психологом. Втім батько тоді казав: „Що таке при соціалізмі психолог? Будеш заяви на звільнення на заводі приймати“. А от програмісти, за його словами, були поважними людьми. „Вони в білих халатах ходять, щось роблять, ніхто того не розуміє, але авторитет шалений. Може, йди в програмісти?“, — казав він. А тоді ще не інтернету, нічого. Так я і пішла на прикладну математику, інститут закінчила з відзнакою. Вчитись було легко, але захоплення, горіння програмуванням не було».
  • «І це була така сильна криза… Я зрозуміла, це мені вже 34 роки[1] — і не можна робити те, що реально нікому не потрібно, треба бути корисною. Ми тут усі для того, щоб нашою працею бути корисними для інших».
  • «Ми вчимо дітей радіти тому, що вони мають. Розуміти свої емоції, дружити, вирішувати конфлікти».
  • «Я дуже соромилася того, що в мене немає педагогічних навичок — я не знала, як управляти 36 дітьми. Я їм роздаю задачки, а вони збуджуються, у них лобна кора ще не розвинена контролювати емоції: „Пані Олю, я, я, я!“. Одночасно 5-10 рук… Тоді я придумала їх садити в команди по 4-5 і ввела правило — якщо хтось зриває задачу, то команда отримує попередження. І це почало працювати».
  • «Я не знала, чи роблю правильно, думала — може то батьки скажуть, що я дарма витрачаю урок логіки. Але якось ті ж батьки на випускному, які накривали на стіл, питають мене: „А ви хто?“, я опускаю очі й кажу: „Предмет мислення, пані Оля“. А в голові: напевно, вони думають, що я непрофесійний вчитель, бо в мене немає такого порядку на уроках, як в інших класах. Але тут раптом: „Боже, пані Олю, то для дітей улюблений урок!“. І раптом такі овації!».
  • «От мені було боляче, що формат подачі математики був скучним. Тому ми у своїх підручних намагались усе робити в ігровій, доступній для дітей формі, щоб їм було легше. Бо закордонні підручники — значно цікавіші, вони адаптовані під дитячу психіку, краще намальовані».
  • «В українській школі є страх помилки, катастрофічний страх помилки. Мій чоловік викладав по всьому світу, він каже, що чим більше на Схід, тим більше люди бояться помилитися. Американці можуть щось таке дурне вліпити і не переживати, що вони десь не так виглядають. Ну розібрав, не зміг скласти — але ж розібрав! Вони не комплексують з того. А от в Китаї страх щось неправильно сказати або бути неправим ледь не паралізує людей.»
  • «Колись успіх міряли, пророкували за IQ, а потім побачили, що не працює — часто відмінники неуспішні, а трієчники чудово себе влаштовують. Був такий жарт: давай списувати трієчнику, щоб він тебе потім взяв на роботу. Бо в того трішєчника соціальні навички кращі, розумієте? Тоді почали міряти емоційний інтелект — він більше показує. Тому ці соціальні навички й треба розвивати. Ось цих трьох пунктів помітно бракує».
  • «…коли прийшов Ющенко — я тоді, пам'ятаю, навіть листа у підтримку йому написала. Після Майдану 2004-го з'явилась надія, що щось можна змінити… Бо до цього мене дуже гнітила та атмосфера, у якій за мене все вирішили».
  • «Знаєте, з віком починаєш цікавитись більш стратегічними, системними речами, а не дрібними. Я от почала читати статті про українців, почала на нас збоку дивитись — думаю, ну так воно справді і є! Я довго не могла зрозуміти такого: „Українці думають, що від вітру можна простудитись“. А потім до мене дійшло, що ми боїмось протягів! І це просто шокує просто всіх іноземців».
  • «Українці ж кричать страшно! Як до нас іноземці приходять, то я дуже комплексую, стишую всю школу — бо я розумію, наскільки їх це може шокувати. Вони ж змалечку привчають дітей зовсім до іншого»[2].

Примітки

[ред.]
  1. Це період початку 1990-х років, коли Україна переживала економічну кризу
  2. Кириленко, Ольга (2021-12-04). Вчителька, яка одного разу вирішила переписати математику. Історія Ольги Гісь зі Львова (uk). Процитовано 2022-10-16.