Перейти до вмісту

Грек Зорба

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія


«Грек Зорба» — роман грецького письменника Нікоса Казандзакіса, виданий 1946 року.

Цитати

[ред.]

Про людину

[ред.]
  • Скажи, ну що ти за людина? Невже ти навіть не любиш дельфінів?!
  • Про війну: Людина — справжній дикий звір, коли вона молода… вона їсть овець… і курей, і свиней, але якщо вона не їсть людей — її живіт незадоволений.
  • Яка ж людина дивна машина! Заповнюєш її хлібом, вином, рибою, редисом, а з неї приходять зітхання, сміх і мрії. Як фабрика. Я впевнений, що в наших головах, свого роду, розмовляюче кіно.

Про родину і жінок

[ред.]
  • Дружина, діти, дім, все. Повна катастрофа.
  • Про жінок: Як я можу не любити їх? Бідні, слабкі істоти… їм так мало треба, рука чоловіка на їхніх грудях, і вони віддають все, що мають.
  • Якщо жінка спить одна, це вкриває ганьбою усіх чоловіків.
  • У жінки лише одне на думці, хворе вона створіння, кажу тобі, жалісливе. Не скажеш, що любиш її, - вона одразу почне плакати. Вона може й зовсім не жадати тебе, може гидувати тобою, може відмовити тобі - то інша річ. Може. Але вона завжди хоче, щоб той, хто дивиться на неї, жадав її.
  • Чого можна чекати від жінки? Що вона плодитиме дітей від кого завгодно. Чого чекати від чоловіка? Що він потрапить у розставлені тенета. І нічого тут не вдіяти.
  • Законні шллюби прісні - як їжа без перцю.
  • Власна дружина - то не крадене м'ясо
  • Молодий ти, хазяїне, молодий ти, здоровий, їси і п'єш уволю, дихаєш чистим повітрям, усе набираєшся сили, а толку з того? Спиш-то ти сам, тільки харчі переводиш!
  • Боссе, життя — не проблема, проблема — смерть.
  • Боссе, у тебе є все, але все ж ти упускаєш життя, бо тобі не вистачає трохи божевілля. Якщо ти дозволиш собі трохи божевілля, ти дізнаєшся, що таке життя.
  • Можливо ми й не врятуємо їх, але ж врятуємо власні душі, прагнучи врятувати інші. Кінець кінцем, хіба не може людина щось зробити без якяких там "чого"? Просто так, заради задоволення.
  • Як я розумію, твоя милість не голодувала, не вбивала, не крала, не зраджувала жінці, - то що ж ти можеш знати про життя?
  • Але ж позбувшись однієї пристрасті, підпадаємо під іншу, ще сильнішу... І хіба це не те саме рабство? Жертвуючи собою за якусь ідею, за своє плем'я, за бога? Чи може, що вищий хазяїн і що довший у такому разі мотуз нашого рабства, то ми тоді вибрикуємо на далеко ширшому просторіі вмираємо, так і не побачивши його меж, і називаємо це волею?
  • Коли щастя приходить до нас, ми рідко відчуваємо його. Лише коли воно мине, і ми оглядаємося назад, то раптом усвідомлюємо - часом щ подивом - які ми були щасливі.
  • Гнітючі, сумні ці години, коли мжичка сіється просто ніби в твою душу, а вона схожа на метелика, у якого змокли крила, і він в'яне в розкислій землі. Тоді в пам'яті спливають усі гіркі спогади, що були поховані в серці - розлуки з друзями, все згаслі усмішки жінок, надії, яким, наче метеликам, відірвано крила й вони перетворилися на таких собі черв'яків, зо повзають по листках твого серця і гризуть їх

Про їжу

[ред.]
  • Не тільки жінка, їжа теж нескінченна історія.
  • Скажи мені, що ти робиш з їжею, яку споживаєш, - і я скажу, хто ти є. Одні переробляють її на жир та лайно, інші пускають на працю і настрій, а інші, як я чув, перетворюють на щось божественне. Отож є люди трьох сортів.

Посилання

[ред.]
  • Нікос Казандзакіс. Я, грек Зорба. — Москва : София, 2003. — 464 с. — ISBN 5-344-00298-Х