Гребінка Леонід Євгенович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леоні́д Гребі́нка
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Леоні́д Євге́нович Гребі́нка (1909—1942?) — український поет, перекладач.

Цитати[ред.]

  • Буває, дума ялова
    мордує голову зважнілу,
    І пнешся марно, понад силу,
    Її оформити в слова,
    І сплюнеш. Раптом на папері
    Зайчисько сонячний майне,
    І думці вже відкрились двері
    У слово, римами міцне.
(«Буває, дума ялова...», с. 91)
  • Вирвав із серця бога...
    Все, що з великої літери,
    Кинув собі ж під ноги.
    Руки гидливо витер.
    Видер із серця з болем,
    Серце лишив порожнє.
    Нащо руками кволими
    Рану тривожити?!
    Зрікся старих традицій,
    В них же застрявши добре.
    Потім шукаю позицій,
    Втративши обрії...
(«Вирвав із серця бога...», с. 45)
  • Горів був я в самім собі
    і зараз можу серце гріти
    на попелі свого чуття.
(«Проблема "Вічності"», с. 76)
  • Де дістати такої снаги,
    Щоб відчути себе великим?
(«Ой упав туман...», с. 45)
  • Зітру сліди дурного олівця —
    Не кожна думка ляже на папері.
    Та врешті ж я таки не обіцяв
    Розкрити навстіж, просто в серце двері.

    У серці є затаєний куток,
    Де думка живиться окисленою кров'ю.
(«Зітру сліди дурного олівця...», с. 70)
  • Кількома мазками акварелі
    Сонце бризнуло на темний пароплав,
    На своїй розгорнутій постелі
    І Дніпро — синітися почав.

    Позникали всі нічні коханці
    Розкуйовджено-глибокого Дніпра.
    Ах, який ти, Дніпре, гарний вранці,
    Коли в воду промінь зазира!
(«Кількова мазками акварелі...», с. 62)
  • Мов шкоринку глевкого хліба,
    Пережовую слово терпке.
(«Мов шкоринку глевкого хліба...», с. 50)
  • Могилки. Ні жаху, ні одчаю.
    Одійшло минуле теж під могилки.
    Із грудьми розкритими стрічаю
    Днів нових цілинну ще блакить.
(«На обніжку десь там», с. 30)
  • Назавжди розколоте вчорашнє
    Ржею вкрилось, догниває і зника.
(«На обніжку десь там», с. 29)
  • Силуетом вискочило місто,
    Поламавши контури степів.
    Хтось незнаний на чорнозем міцно
    Металевим кроком наступив.
(«Силуетом вискочило місто...», с. 64)
  • У мене ще є зброя — слово,
    її віддавна я носив,
    дарма, що й жменьки складних слів
    я й досі до людей не мовив.
(«Проблема "Вічності"», с. 78)
  • Хто вішав на скарби замок,
    хто не промовивши замовк, —
    той вічності уже не зборе.
(«Проблема "Вічності"», с. 84)
  • Щомить я старівся на рік,
    щодень переживав епоху.
    Тоді життя потужний крик
    міг навіть вічність наполохать,
    міг викликать до герцю смерть.
    Ну та й упився ж я ущерть
    життя, без міри й без оглядки;
    а можна б в спокої прожить
    з життя цього собі сто літ,
    та ще залишити й нащадкам.
(«Проблема "Вічності"», с. 76-77)

Джерела[ред.]

  • Гребінка, Леонід. Радість чорноземна: Поезії, переклади / Упоряд. та авт. приміт. Ростислав Доценко; Авт. передм. Іван Дзюба. — К.: Дніпро, 1990. — 320 с.